— Не поїде! Заякориться в Яворі, працюватиме на комсомольському паровозі кочегаром. Є надія, що він потрапить на закордонну лінію. Якщо це вдасться, ми матимемо чудового зв'язківця.

— Вірно, Криж! Молодець! Схвалюю. Дійте в цьому напрямку. І форсовано. Нам зв'язківець он як потрібен! — Файн ребром долоні ударив себе по горлу. — Рацією користуватися небезпечно: кожного разу рискуєш життям. Якби був зв'язківець у вашого попередника, ми б знали більше, ніж знаємо тепер. — Тримаючи блюдце на розчепірених пальцях піднятої руки. Файн дмухнув на гарячий чай і, примружившись, допитливо, немов заглядаючи йому в душу, втупив очі в резидента. — То ви й досі не знаєте, що трапилося з Дзюбою?

Криж похитав головою.

— Я ж вам доповідав… Читав замітку в газеті про те, що він загинув. Більше нічого не знаю.

— Вірите замітці?

— Як же не вірити! До мене в магазин заходили люди з ліспромгоспу «Оленяче урочище». Вони на власні очі бачили машину артілі в безодні. І труп Дзюби бачили. Правильна замітка. А ви хіба не вірите?

— Не вірю. Сам ще не знаю чого, але не вірю. — Файн зітхнув, згадавши слова «Бізона», і не втримався, щоб не промовити їх, як свої власні: — Не вірю і все. Що поробиш, такий у мене нюх: собака позаздрить.

— То ви гадаєте, що смерть Дзюби не випадкова?

— Гадаю, що саме так. Але хто організував її, ще не знаю. Ви часто зустрічалися з Дзюбою?

— Ні, рідко. Тільки в крайньому випадку.

— Де відбувалися ці зустрічі? Чи могли вони привернути увагу розвідки?

— Ні, це виключено… Я ніколи не бував на квартирі у Дзюби. І він до мене не приходив. Ми зустрічалися лише в магазині, коли він купував книги.

— Пам'ятаєте, я цікавився Іваном Бєлограєм?

— Пам'ятаю.

Тут, у будинку, схованому в глибині саду, Файна ніхто не міг чути, крім Крижа, однак він знизив голос до шепоту:

— Іван Бєлограй виконував важливе завдання. Ми втратили його з поля зору, не знаємо, де він і що з ним трапилось. Поки ми не з'ясуємо цього, ми не маємо прана почувати себе в безпеці. Прискорте збирання відомостей про Бєлограя. Нехай ваші агенти спробують щось дізнатися у Терезії Симак. Зможете це виконати?

— Зможу.

— Та ви, я бачу, зовсім молодець, Криж. Для вас немає непосильних завдань. «Бізон» знав, кого призначати резидентом. От тільки я не цінував вас. Каюсь.

— Ви не знали мене, а «Бізон»…

— Шеф мені розповідав. — Файн поклав руку на плече резидента: — Нічого, ви з лишком надолужите те, що втратили, будучи рядовим агентом. Наша з вами старість буде забезпечена, якщо ми виконаємо навіть тільки одну цю операцію.