— Рано! На гідростанції були?

— Ще не довелося.

— Постарайтесь якомога швидше потрапити туди.

— Вже й так стараюся, далі нікуди. Можна перестаратися. — Ступак насунув кепку на голову, зробив крок до дверей. — Я поїду додому.

Файну хотілося вилаяти свого помічника найостаннішими словами, але він стримався.

— Їдьте, — сказав він.

Ступак вийшов. Зник і Криж.

Незалежність «Учителя», його самовпевненість розлютили Файна. Він не міг терпіти самостійних людей, які вміють постояти за себе. Йому до душі були лише ті, хто боявся його, хто прислужувався йому, вихваляв, лестив, хто пророкував йому велике майбутнє і вважав його голий кар'єризм за енергійну і розумну діяльність.

Провівши Ступака, Криж повернувся в хату. Він щільно зачинив вхідні двері, двічі повернув ключ в замку, поправив штори на вікнах, а на конвектори накинув килимову скатерть. Ось на кому Файн відіграється! Цей не страшний, цей мовчки, терпляче знесе будь-які нападки і образи.

— Ну й боягузливий ти, Любомире! Резидентові це не личить.

— Я тільки обережний, сер, — шанобливо, м'яко відповів Криж.

— Боягуз! Якщо не посмілішаєш, далеко не підеш.

— Мені й не треба далеко йти. Я своє вже відходив. От вам побувати б там, де бував я, зазнати такої насолоди життя, як я.

— Та знаю. В молодості ти блукав по світу, гуляв, розпусничав. Минулого не повернеш. — Файн відчинив шафу, дістав з-за книг пляшку з коньяком і дві кришталеві вузькі й високі склянки. — Цокнемось, Любомире, по-російському і вип'ємо за твоє майбутнє.

— Спасибі.

Вони цокнулись і випили. Файн знову наповнив склянки.

— Цікаво, Любомире, яким ви уявляєте ваше майбутнє?

— Моє майбутнє? — Криж знизав плечима. — Не уявляю ніяк.

— О, вже й не уявляєте? Невже у вас немає ніяких планів на рік чи два вперед? Невже ви не мрієте?

Криж випив трохи коньяку, глибоко зітхнув: