— А що ви скажете, Євгене Миколайовичу, про Горгулю і про його шантажистів?

— Переконаний, що тут не простий шантаж. Цей молодчик, Андрій Лисак, діяв не з власної ініціативи, а виконував чиюсь волю. Спроба розвідати, що трапилося з Бєлограєм, звичайно, пряме доручення того, хто завербував Лисака.

Шатров не погодився з Зубавіним. Якщо Лисак уже завербований, то як його хазяї дозволили йому пиячити в Циганській слобідці? Дуже простий він, цей Лисак, не схожий на агента. Можливо, він гуляка, марнотрат життя і тільки. Так це чи не так, але з Андрія Лисака теж не можна спускати очей.

Іван Васильович Дудар в один з найближчих вечорів побував у гостях у свого приятеля Крижа. Повернувшись від нього, він пішов на Київську. Нічого цікавого, як здавалося йому він не міг розповісти Зубавіну. Так, кімнат у будинку Крижа три: спальня, їдальня, бібліотека, вона ж і майстерня. Але в жодній з них, наскільки він помітив, ніхто, крім господаря, не живе. Ніяких ознак. Зубавін спитав, чи один вихід має бібліотека. Так, один. У цьому Дудар був твердо впевнений. Все, що є в цій кімнаті, Іван Васильович сфотографував, як він сказав, очима. Одні двері на кухню. Одне вікно в сад. Чотири шафи з книжками. Верстат. Токарний верстат по дереву. Полиця з готовими виробами. Купка сухих брусків. Дві табуретки. Стіл, накритий клейонкою. На стіні, обклеєній шпалерами, — великий портрет Тараса Шевченка. Більше нічого в бібліотеці немає. Зубавін подякував Іванові Васильовичу і, провівши його до дверей, попрощався.

Так і залишився нерозгаданим будинок Крижа. А розгадати його треба було за всяку ціну. І терміново.

Глава вісімнадцята

Глава вісімнадцята

В один з травневих вечорів, з вівторка на середу, швидкісний і висотний літак без будь-яких розпізнавальних знаків, з невеликим планером на буксирі, піднявся з придунайського аеродрому, розташованого в Південній Німеччині, і взяв курс на південний захід. Над Угорщиною і Румунією він пролетів на такій висоті, в стратосфері, що до землі не долинав звук моторів. На дальніх підступах де кордону СРСР невідомі пілоти відчепили буксирний трос і повернули назад, на свою базу. А планер, використовуючи могутні потоки гірських висот, продовжував політ.

Легкий, зроблений з дерева, безшумний, недоступний радарним установкам, линув він під ясним зоряним небом, повільно втрачаючи висоту. Ніким не помічений, він пересік верхів'я Білої Тиси і, залишивши позад себе зелено-малинові прикордонні стовпи, вторгся у Закарпаття, в край полонин і гірських хребтів.

Під крилом промайнули одна за одною добре примітні гори Говерла, Свидовець. Білі звивини бурхливих порожистих річок прорізували скелясті масиви впоперек. Над скелями чорніли хвойні ліси.