— Якби не мрії, нічим було б і на землі триматися.

— Ну, і які ж вони, ваші мрії? Розповідайте!

Резидент заперечливо похитав головою:

— Не будемо, сер, копирсатися в кривавих ранах.

— Так… Не хочете відкрити залізну завісу своєї душі. Що ж, я можу це зробити й сам. — Файн підняв склянку з коньяком на рівень очей і, дивлячись на Крижа крізь янтарну рідину, що іскрилася сонячними блискітками, почав піднімати «завісу його душі». — Ви, Любомире, вдень і вночі просите Всевишнього, щоб він послав на земну кулю загибель Радам. Після встановлення в Яворі західного способу життя ви сподіваєтесь одержати від нас за свої заслуги пост міського голови, а на додачу — новий двоповерховий будинок на Ужгородській, де тепер дитячий садок № 18, виноградники на Соняшній горі, які належать колгоспові «Зоря над Тисою». Так чи не так, Любомире?

Криж вимушено засміявся:

— Майже так.

— Ставши міським головою, диктатором Явора, — продовжував з натхненням Файн, — вам захочеться посадовити на електричний стілець не лише всіх місцевих комуністів, їх родичів, а також і всіх, хто дружив з ними, хто співчував їм. І ви не побажаєте заспокоїтись доти, поки не досягнете мети — не помститесь за своє ганебне існування при Радах. Щождо вашого побуту, особистого життя, то ви привільно розвернетесь! У вашому домі буде індивідуальний бар, ресторан, казино, дюжина молодих коханок.

Файн підніс склянку до губів, повільно, смакуючи, випив коньяк, закусив яблуком.

— Але є й інший варіант вашого майбутнього, Любомире. Одного разу ми виявимо, що ви не гідні нашої довіри, не окупаєте тієї кількості грошей, яку одержуєте. Тоді… тоді ви потрапите під вантажну машину або потонете у Кам'яниці, повіситесь у власному саду на старій яблуні або вип'єте яку-небудь отруту. Може трапитись і так, що ваш труп взагалі не буде знайдено. Як бачите, Любомире, вибір у вас невеликий. — Файн акуратно заткнув корком пляшку з коньяком, сховав її в книжковій шафі, потягнувся, позіхнув, відсунувши з дверцят тайника портрет Тараса Шевченка, взявся за ремінці конвектора. — Ну, мій друже, попрацюємо!

Криж мовчки кивнув. Руки в нього були стиснуті в кулаки. Він був на волосок від того, щоб кинутись на «товариша Червонюка», розтрощити йому голову.

Файн і не підозрівав, якого звіра розбудив.

Коли всі мішки з вибухівкою були перетягнуті в тайник, Файн, сів на них і поруч з собою посадовив Крижа:

— Ну, Любомире, догадалися, для чого нам прислали таку кількість вибухівки?

Резидент похмуро похитав головою:

— Ні.

— Догадуйтесь, я дозволяю! Та веселіше!

— Гідростанція? — обережно, невпевнено спитав Криж.