«Горщок» не розплющив очей, не змінив свого камінно-нерухомого стану.

Шатрову стало ясно, що сьогодні вже даремно витрачати час і енергію на розмову з цим «Горшком». Він сказав:

— Євгене Миколайовичу, припиніть допит і викликайте конвой.

Коли арештованого вивели, Зубавін вийняв з сейфа папку з написом «Гірська весна» і, дивлячись на полковника, спитав, чи не час уже покласти край діяльності усієї злочинної групи і таємне слідство зробити явним. Питання було не з легких, на нього не можна було відповісти зразу, без докладного аналізу обстановки.

Надовго замислились Зубавін і Шатров. Так, тепер нібито вся компанія в зборі, тепер майже до кінця зрозумілий розподіл ролей серед цієї зграї. Резидент, звичайно, Любомир Криж. Усі інші — рядові агенти. Ворожка з Циганської слобідки, кравчиха з Залізничної і сліпий жебрак — прості інформатори. Шофер Ступак і цей «Горщок» — диверсанти. Лише одна людина з цієї компанії лишається поки що загадкою — Андрій Лисак. Яка його роль в операції «Гірська весна»? Безумовно, вона не обмежується тільки шантажем помічника начальника станції Горгулі і збиранням даних про тунелі. Андрій Лисак повинен мати ще якесь важливе завдання. Яке ж? Виходячи з того, що Андрій Лисак не захотів повертатися до Львова, у школу машиністів, виходячи з того, що він почав обходжувати Олексу Сокача і ніби прилип до комсомольського паровоза, можна сподіватися, що він задумав пробратися в бригаду, яка обслуговує прикордонну лінію. Чи не збирається Криж зробити Лисака своїм поштарем, зв'язківцем, що таємно перевозитиме через кордон директиви розвідцентра і шпигунські відомості?

Зубавін і Шатров з кожним днем виявляли все більше й більше таємних стежок, які вели до «Гірської весни», все ближче підступали до головних виконавців цієї «надміру хитромудрої» операції. І ось, коли вони вже готувалися зімкнути кільце оточення навколо явірського центра лазутчиків, трапилося таке, що ледве не зруйнувало плоди їх тривалої, терпеливої праці. Це сталося не з вини Зубавіна і Шатрова. Винуватцем виявився Тарас Волошенко, повар п'ятої застави.

В один із своїх вихідних днів Тарас Волошенко і рядовий Тюльпанов з дозволу начальника застави сіли на мотоцикл і рушили на Верховину, в ущелину Трубне, де бурхливо клекотів на каміннях прозорий до дна потік, багатий на форель. Волошенко любив і вмів полювати на цю благородну, невловиму для новачка жительку гірських річок. Звичайно він повертався на заставу з важкою в'язкою вузькомордих плямистих рибин. Але цього разу повернувся з порожніми руками. Його полюванню несподівано перешкодив шофер Ступак, що проїжджав мимо.