Відповідь можемо мати лише в тому разі, якщо проаналізуємо першу позицію. Не скучно?

— Зовсім ні.

— Можна продовжувати?

— Не крутіть.

— Не буду… Так от, працюючи в секретному довідково-архівному підрозділі СД, я ознайомився з відомостями про те, на чому — реально, а не з чуток — сформувався Муссоліні. Агентура повідомляла, що Муссоліні не Маркса штудіював, і не Енгельса, і не Каутського з Бернштейном, не Плеханова її не Леніна, а Штірнера і Ніцше, творців школи егоцентричного насильства над тими, хто тебе оточує. Потім він узявся вивчати Бергсона, його теорію інтуїції, тобто теорію примату особистості над законами розвитку суспільства і теорію месіанства індивіду, його влади над собі подібними. А вже після цього він почав угризатися у вчення Сореля, для якого єдиною формою досягнення поставленої в житті мети було насильство. Не наука, повторював він Сореля, може завоювати масу, а міфи, які я створю для неї. Міфи легко запам'ятати, вони апелюють до почуттів плебсу. А вже потім поряд з Муссоліні з'явилися нові філософи, такі, як Папіні та Прецоліні, що найбільше говорили про велику таємницю італійської душі, про трагедії великого Риму, про необхідність боротьби за повернення легенди. Але як це робити? Відповідь підказав Парето: «На зміну віджилих еліт мають прийти нові. Масою правлять обранці, маса схиляється перед силою й словом, висловленим як одкровення від нової віри. Коли правлячий клас вичерпав свої сили управляти юрбою людей, його треба скинути, щоб зайняти його місце; з плебсом не можна розмовляти голосом розуму. Він сприймає лише наказ і обіцянку». Муссоліні всмоктував ці концепції, але, будучи людиною спритною, дуже добре розумів, що не настав ще час відкрито показати себе у цій новій позиції, спершу треба було стати в лавах партії соціалістів, завоювати там лідерство, а вже потім — у слушний момент, за сприятливих обставин — заявити себе вождем своєї доктрини. І цей момент настав, коли грянула війна. Саме тоді він порвав з соціалістами, і перший це вітав вождь італійських націоналістів Прецоліні, який проголосив: «Нарешті велична натура Муссоліні позбавилася соціалістичної наклейки!» Зразу після того, як Муссоліні виключили з рядів соціалістів, міністерство закордонних справ Італії, яке цуралося досі «лівого революціонера», налагодило з ним таємний контакт. Муссоліні одержує гігантські субсидії від фірми «Едісон», частково, до речі кажучи, ваш капітал, від «Фіата»; саме ці фірми оформляють для нього купчу на видання газети «Поноло'д'Італія». Таємні емісари французького уряду передали йому майже мільйон — як же, соціаліст закликає до вступу Італії у війну проти Німецької імперії! Між іншим, і російський уряд налагодив з ним контакт. Він запропонував свої послуги агентові царя Геденштрому, попросивши за це мільйон франків. Поки Петербург роздумував, Муссоліні перекупили інші сили. І лише після того, як його купили, після того, як він став володіти касою втричі більшою, ніж каса партії соціалістів, він проголосив створення «загонів революційної дії». Знаєте, як буде по-італійськи «загін», «об'єднання»?