— У чому їх обвинувачують?

— Їх ні в чому не можна обвинуватити…. — Тобі це чимось загрожує?

Треба було спитати інакше, подумав Роумен, краще б вона спитала, чи не можу я їм допомогти? Хоч вона спитала як жінка, що кохає; вони власниці куди більше, ніж чоловіки; щастя поодинці неможливе, я складова частина її щастя, отже, запитання логічне. Інша річ, мене її запитання не влаштовує, але це вже моя справа, як завжди, я поспішаю і завжди поспішав; свої думки формулював безапеляційно: «чудовий хлопець», «гидка дівка», «милий старий», а знав цих людей два дні щонайбільше. І потім з'ясовувалося, що «чудовий хлопець» був гнидою, «гидка дівка» виявлялася вірним другом, а «милий старий» був на обліку в клініці для шизофреніків, маніяк і садист. Ні, подумав він, її нема в чому обвинувачувати, та й взагалі не поспішай з обвинуваченням, поміркуй добре, навіщо тобі сказав про все це Штірліц?

Він поцілував її в лоб і відповів:

— Нам це нічим не загрожує.

— Мені взагалі нічого не загрожує, — всміхнулася Кріста. — Я людина дуже вільної професії, місце вчителя математики якось знайду, але ти занадто властолюбний, тобі важко буде жити, якщо відберуть у тебе твоє діло. Ти дуже любиш своє діло, я бачу. Ходімо їсти яблучний пай. Приготувати тобі щось випити?

— Неодмінно. Тільки перед яблучним паєм почастуй мене макаронами. Коли я вип'ю, то страх як багато їм. Мені не загрожує алкоголізм. Ті п'ють, не закушуючи, на голодний шлунок; чим більше п'ють, тим менше думають про їжу, а я, навпаки, уминаю, аж за вухами лящить, вовчий апетит.

— Макарони на ніч? — Кріста здвигнула плечима. — Це ж шкідливо.

— А ми їх з тобою випотіємо, — пожартував Пол і подумав, що він негарно сказав, але Кріста засміялася, весело засміялась, а вона тонка людина, відчуває все, як мембрана; ну й що, заперечив він собі, коли любиш, намагаєшся пускати мимо вух те, що не вкладається у твою схему, не помічати того, що може стати образливим для коханої; кажуть, любов сліпа, — неправильно, вона відчутно зряча, але при цьому автоматично виключає з свідомості те, що слід відкинути, забути, не побачити й не дочути.

— Я думала, що мені сьогодні не можна, — сказала Кріста, — але виявляється, можна, мабуть, переплутала дні… Зараз я зварю макарони, підсмажу сало з цибулею, натру сиру, дуже багато сиру, а потім покладу на сковорідку помідори, якщо тобі справді не страшні лукуллові бенкети… Якби я їла, як ти, то зразу стала б як бочка, і ти мене негайно прогнав би… Щаслива ти людина, їси скільки хочеш, дуже заздрю… Я зроблю віскі, так?