Він спробує хоча б зберегти контроль над часом і не позбутися про нього уяви. Йому так потрібно зараз бачити, відчувати ДЕНЬ, з годинами, хвилинами, секундами. Чи встигне все до завтра обміркувати?

Дійшли до кінця коридора. Відразу за поворотом знову кілька сходинок вниз і вже там, крізь відчинені грати камери-одиночки, на підлозі побачив тонке лезо сонячного світла. Воно лежало і чекало, щоб Майкл скористався ним. Це ж зброя! Ні на що більше не звертав уваги. Він зримо відчував отой такий живий ДЕНЬ!

День ішов з маленького загратованого хрест-навхрест віконця під самою стелею, — матеріалізований своєю сутністю, і це для Майкла зараз ставало найважливішим. Ступив на лезо спектрального лиття сонячної нитки і насолоджувався — в його жилах потекла кров, набираючи потрібної для розумових умозаключень швидкості. Боявся ступити кроком вбік, бо там арештанська камера, а він не вміє думати по-тюремному, сидячи у кам’яному затхлому мішку.

Отож, кров уже сигналила в мозок і конкретно розставляла усе по своїх місцях. Що найбільше вразило? Тільки-но подумав, як почув відлуння власних кроків, коли йшов затхлим коридором, схожим на домовину. Воно таке голосне, навіть можна розібрати, що вторила луна за кожним кроком. Гнилим духом відлунювало з тюремного коридора:

Вбив… — один крок, правою.

… ця-Я-Я! — другий, лівою.

З-під ніг вистрілювали чіткі, безапеляційні звинувачення, що віддають мертвеччиною…

Це твій головний факт!

Його відразу знудило. Ледве встиг відвернути від сонця обличчя (не хотів бруднити сонячну нитку) і тому довелося ступити в темряву. Очі не змогли впоратися з такою навальною зміною артеріального тиску, він виблював просто на підлогу.

У кутку розгледів заяложену циновку. Не реагував на те, що з-під неї кинулися таргани до блювотної каші, скрутив один кінець валиком і ліг. Перед очима усе закрутилося і стало так холодно, що його почало дрібно трусити.

Стогнав… Тремтів і стогнав, остаточно позбавлений можливості сконцентруватися. Реальність дня викинула свій фортель, але це був стовідсотковий вирок. Бути розважливим і логічним не виходило, ніяк.

Вбив… — один крок, правою.

… ця-Я-Я! — другий, лівою.

Спав-не спав, не знає, не відчуває і тому не пам’ятає, тільки тримається за сонячну нитку поглядом.

Збирайся, Майкле, думай! — прорвалося з сонячної орбіти. Змусив себе підтягти циновку ближче до світла. І, найважливіше, коктейль у мозку на цей раз випустив таку ж сонячну ниточку думки: усе це безглуздя — отой гудзик і гаманець. Він же не вбивав!

Чия це позиція, така емоційна і бездоказова?