— Траєкторія польоту гудзика співпадає з місцем, де стояв злочинець, — сипала беззаперечними доказами адвокат. — Бо ви підкралися ззаду до Ероута і скрутили йому карк, коли він сидів і не сподівався, що хтось зайде до кімнати. Крім того, вас бачили у готелі, де ви скоїли цей жахливий злочин.

Склавши папери в папку, адвокат нарешті сіла і відклала документи вбік.

— Ну, то як я буду вас захищати? Краще зізнайтеся відразу — така моя порада. Але, згідно законів нашої провінції, ви можете звернутися до свого посольства за допомогою. Тільки судитимуть вас за індонезійськими законами, а до умисного вбивства європейця у нас досить суворо ставляться.

— Is fecit cui prodest — глухо вирвалося у Майкла.

— Звідки вам відомі ці слова?

— Я, знаєте, теж юрист.

Дівчині стало незручно, вона зрозуміла, що допустилася помилки, не зібравши досьє на підозрюваного. Але ж справа видавалася такою легкою і зрозумілою під лавиною прямих доказів. Крім того, сподівалася, що підозрюваний відразу відмовиться від її послуг і зажадає адвоката із своєї країни.

— Тим більше, повинні розуміти, — зашарілася, — до суду будуть представлені беззаперечні докази проти вас. Шкода, колего, але вас чекає…

Уникала слова смерть, хоча своїм поглядом в нікуди ще більше підкреслювала фатальну приреченість Харріса.

— І скажіть мені, що ви мали на увазі, сказавши з давньоримського кодексу?

— Тільки те, що сказав. Я не вбивав Ероута, хоча він був першокласним паскудою. А зробив той, кому це вигідно. Додам, зробив найманими руками, не своїми, за гроші… Тут працював профі.

— Боюся, що ми не зможемо це довести, колего.

— Адвокат вийшла з-за столу. — Суд присяжних вважатиме достатніми пред’явлені докази. У нас, знаєте, вироки виносяться швидко…

… Назад повертався з єдиним бажанням вмоститися на циновці і добре поміркувати над висунутим звинуваченням. Йшов до камери і відчував, як плечі вгинаються під вагою беззаперечних доказів, які вже наперед винесли вирок: смерть за смерть.

Його вели до одиночної камери. Так робили з усіма, котрих тримали до суду за вмисне убивство. Пройшли повз темно-зелені плями вологості і плісняву біля підлоги, далі сходами вниз, — занурився у затхле царство плісняви. Звідкись у мозку з’явилася думка, що його уже ховають живцем, поволі, по-маленьку понакладають на груди отих чорно-зелених слизьких і вочевидь мертвих на дотик плям. Через це він врешті-решт перестане дихати…

Повернули праворуч і знову йшли довгим коридором. Іноді вдавалося крізь задушливий сморід зробити вдих, але зібратися з думками ніяк не міг, — вони не пристосовувалися до замкнутого смердючого простору, бридливо відскакували од стін і губились, губились…