Майкл боблявся у якомусь замкненому просторі, попервах не відчуваючи навіть того, що камера має чотири кути. Якось вхопився за таке нове для себе відкриття і почав обходити камеру по периметру. Іноді це виводило з замкнутого кола і змушувало заново переглядати усе, що знав, бачив, пережив. Саме тоді він вирішив вишкрібувати палички на стіні біля циновки. Ті палички — не просто його забаганка, ні, їх зростаюча кількість означала число сонячних стовпів, що вибудовувалися від загратованого вікна і підпирали двері. Може, через ту силу, з якою сонячний стовп підтримував двері, до нього ніхто не може зайти?

— На, тримай, твоя вечеря, — ставилася мищина на вузьку поличку під дверним віконцем.

Майкл звик до тюремної баланди по простій причині, бо двічі на день мав можливість просто пожувати. Іноді щелепи так старалися, що десь в мозку навіть хрумкотіло і завжди при цьому з’являлася якась нова думка. Це тішило Майкла, бо саме під час процедури тренування щелеп баландою він і відкрив для себе значення чотирьох кутів камери.

В одному куті, тому, що ліворуч від дверей, оселились його спомини про дівчат, з якими колись займався коханням.

Не так, Майкле, там ти переживаєш зносини з жінками, у яких стерлися обличчя. Вони кружляють навколо тебе, заманюють у гарячковиту нервову фантазію. Ти хочеш їх усіх…

Далі, по стіні, у другому куті живуть думки про Марту. Їх він відчуває усім серцем. Там зовсім близько до вікна, іноді вдавалося схопити ковток прохолодного повітря, яке збуджувало мозок, і вистачало здорового глузду відразу дременути назад до другого кута, ближче до думок про Марту та їхню ненароджену дитину.

Неправда, Майкле. Зізнайся, що у тамтому куті, куди завжди квапишся, хапнувши прохолодного повітря, ти живеш разом з Мартою і немовлям. Його Марта тримає на руках і ти чекаєш, коли дитя нарешті перестане квилити і засне, щоб пошепки поговорити про його майбутнє. Ви ж дійшли спільної згоди, що дитину щодня Майкл буде відвозити до школи сам. Майкл навіть знає, до якої. За кілька кварталів від будинку, де він викупив чудову квартиру на дві спальні, є невеличка, надзвичайно охайна приватна школа. Щодня, крім вихідних, рівно о восьмій ранку до неї під’їжджають сяючі машини і випускають таких же сяючих дітей. Так, це буде саме та школа, що потрібно.

І якби Майклові не припекло йти до дверей, праворуч од яких примостились умивальник і мушля, вони б з Мартою погодили б остаточно і це питання.

Однак Майкл знає, що з правого від дверей кута він ніяк не зможе повернутися назад, у його улюблений другий кут. Круглий жовтий стовп змушує ходити по колу, за годинниковою стрілкою, хоча у цьому немає ніякої потреби і жодної перспективи, — час замельдовується тільки маленькими патичками над циновкою.