Зачитали обвинувачувальний акт і відразу стало видно, що слухання справи Харріса завершиться швидко, як і попереджала Нурен Гадженг.

Викликали свідків. Усі знали, що Харріс і Ероут летіли у червні чартерним рейсом до Джакарти і їхній літак зазнав аварії. Банківський працівник дав свідчення, що на ім’я Ероута у Танджунау прийшла з Амстердама значна сума грошей. Це слугувало правдоподібним мотивом ретельно спланованого пограбування, бо й Бінгасар гнув туди ж — його клієнта вбито з метою пограбування. Про банківські справи Ероута говорив запально, переповідав навіть про одяг, який купила голландцеві його дружина, наплів казна-що про покійного Тітрадо, який показав йому Майкла Харріса, що лікувався на Ентанго і потім підробляв у Сітархурта.

Нарешті підняли Харріса. Та говорити йому не дали. Суддя замість нього розповів, що сталося в номері готелю Бінгасара, який винаймав Теодор Ероут, мало не через кожне речення позирав з-під окулярів на підсудного і перепитував:

— Так? Правильно? — і вимагав, щоб Харріс відповідав однозначно на запитання.

— … І ви убили Теодора Ероута, скрутивши йому карк!

— Ні, але…

— Прошу відповідати тільки «так» або «ні». У кулаці загиблого знайдено пояс-гаманець з розірваним замком. Він належить вам?

— Так, але…

— Наступного ранку ви відлітали до Медана?

— Так, але…

Йому не дали можливості спростувати висунуті звинувачення, бо як тільки Харріс вимовляв розділовий сполучник але, суддя відразу вигукував:

— Я просив коротко відповідати на запитання!

З кожним таким сплетінням марних спроб пробитися своїм але крізь стіну упередженості, зростало у Майкла майже фізичне відчуття, як усі-усі його тут ненавидять, крім Мааса, Фатухелу та Ліана. Але вони виглядали маленькими мілководними рибинками, бо не мали доказів на користь Харріса, а просто вірили у невинність свого друга і тому від обурення лише хапали ротом повітря.

Од побаченого стало боляче і Майкл почувався дитиною, готовою ось-ось заплакати. Шкода стало не себе, такого великого, а отого Майкла, котрий мав замість тіла тільки душу, жив у ньому і так сподівався знайти своє продовження та матеріалізуватись у ненародженій ще дитині великого Майкла. А воно аж ніяк не вийде, бо усі його вивернули навиворіт, примусили розчинитися серед зацькованих поглядів, бо фатальний вирок стирав його з числа живих…

— Чи є якісь запитання у захисника? — питав суддя. Нурен Гаджен повторювала завчено, наче і її били палицями: ні-і-і-ва-ша-че-е-есть.

Принаймні, таке враження сиділо в голові у Майкла.

— А що ж тут говорити! — з місця коментував адвокат-обвинувач. — Усе усім ясно.