… СИН!.. СТЕФАН!

Це вона почула! Повернула голову до дірки, у яку зазирало більмо небеззмістовної визначеності неба і, вочевидь, спалахнуло в її очах світло усіх бачених щойно (скільки часу пройшло, не сказала б) зірок, бо більмо одразу увібрало оте світло і розлилося новою благодаттю…

Біля сина зараз його батько…

Марта заснула так, як не спала давним-давно, відтоді, як поліцейська-машина повезла кудись її Майкла. А як хотілося поговорити про все, що сталося, та почався полон суцільного болю. Майкл теж перебував в аурі її мук, бо руки його тремтіли, і це вона відчувала.

— Кохана моя, — обезболююче діяв його голос, — благаю, зараз слухай тільки Мааса. У нас усе буде добре, ми ж разом…

Як тільки чергова атака перейм минала, хапала ротом повітря швидко та рвучко, збиралася з силами, щоб вимовити хоч якесь речення, але часу не вистачало. Перейми ставали частішими. Від потуг очі втрачали орбіту, рот розтягувався від вуха до вуха, кожна клітинка роздиралася, але вона робила все, що казав Маас.

Не відпускала від себе Майкла до останньої миті пологів. І лише коли Хенрик Маас прийняв на руки маленький писклявий клубочок, котрого переповняло бажання викричатися, відпустила руку Майкла.

Синові так потрібний батько…

По полудню над ними пролетів літак. Йшов низько, із заходу, берег якого залишили вчора, і нагадував ненажерливу чайку, котра полює за здобиччю. Однак засмаглі чоловічі постаті Фатухелу та Ліана (решта заховалась у закутку, прикритому зверху рибальським мотлохом та старими циновками) їх не зацікавили. Немало таких старих вітрильників швендяє океаном від острова до острова.

У водах Аравійського моря аж до Мальдівських островів ще часто зустрічаються дхоу, на яких виходить на два-три дні порибалити голота…

4

4

Колись ошатна кам’яниця «Бойд банку» з роками доволі таки зістарілася. Однак Алістер добував сяку-таку копійчину і регулярно щовесни винаймав робітників підфарбувати на біло облуплену штукатурку. Майстри ретельно замальовували плями, однак невблаганний плин часу робив своє.

Зрештою, особливо райдужних перспектив на рахунок поліпшення своєї банківської справи Алістер Бойд давно вже перестав плекати.

Усе, досить придурюватися!

За квартал від його банку до порту проклали нову дорогу, обліплену модерновими будинками, супермаркетами, офісами контор і банків. І лише їхній куток залишався без змін.

Тепер він вважався старою частиною міста та міг привернути увагу лише якогось зварйованого туриста або етнографа, котрому ще небайдужі елементи перших європейських архітектурних забудов.