6

6

Джо Ероут зайшов до приміщення «Бойд банку», коли Алістер посилав чергові прокльони на адресу китайської наволочі. Весна не за горами, а він знову сам не потягне ремонт усього будинку.

Нудьгуючий клерк миттю опинився біля респектабельного відвідувача.

— Чим можу допомогти? — розібрав Ероут за другим разом, бо клерк попервах, як і належить, звернувся до нього індонезійською мовою.

— Хотів би орендувати у вас невеличкий сейф, — грав вар’ята Джо, мало не притискаючи до грудей напханий усіляким шматтям чорний шкіряний кейс.

— Момент, — прощебетав адміністратор. — Цим у нас займається пан Алістер Бойд, власник банку.

— Окей! — підстрибнуло усередині Ероута, коли почув потрібне ім’я.

Один пункт його плану можна спокійно викреслити. Відтепер Джо Ероут знає, що матиме справу не з виконавчим директором, а з самим власником.

О-го-го, це набагато полегшувало справу, але жодного емоційного відхилення в межах наміченого, обсмоктаного, виваженого, а тому такого догматичного, не міг собі дозволити. Навіть зайвого зневажливого руху на обличчі, коли спілкувався з індонезійцем. То ж бо й воно, — недарма товкся у цю глухомань автобусом і витовк, висидів, як курка на яйцях, план своїх дій. Клац — один пунктик уже відпав. Один-нуль — на його користь.

— До ваших послуг, — почув біля себе.

Алістер уже встиг обмацати нового клієнта поглядом, навіть, як видалося Ероуту, зробити рентгенівський знімок з його банківського рахунку.

— Алістер Бойд, — гречно вклонився. — Слухаю вас.

— Джо Ероут, голландський бізнесмен.

Джо повагом викладав свої бажання і Бойд, все ще перебуваючи під впливом вранішніх розрахунків про те, що доведеться знову казна-що вигадувати, аби нашкребти на ремонт не за свій кошт, лише робив вигляд, що слухає, навіть задля годиться кілька разів схвально похитав головою. Оренда сейфа — копійчана справа. А апломбу, гонору скільки у цього грошовитого одоробала, — більше ніяких емоцій прибулий європеєць не викликав.

І лише коли незмінний начальник охорони Фантабеан Калі, в обов’язки якого входило супроводжувати клієнта до приватних сейфів і завжди бовваніти за їх спинами, клацнув вимикачем при вході до сховища, Бойд вловив дивний погляд клієнта. Ероут, цей голландський бізнесмен, чи хто він там насправді, не слідкував за жестами Алістера, який проводив його до вільних шухлядок, а нишпорив поглядом відразу скрізь. Очі бігали туди-сюди, не знаходячи потрібного. І тільки натрапивши на сейф № 1, завмерли, перетворилися на перламутрові гудзики.

Бойду здалося, що він навіть почув, як полегшено зітхнув Джо Ероут. Алістер би просто задля реклами продемонстрував лева як гаранта довіри місцевих жителів, але… то було тихе вдоволення… від розшукуваного. І тоді у Бойда засмоктало під серцем… Прийшов той, хто знає таємницю левової скарбонки!