Бойд метався з кутка в куток по кабінету і не міг отямитися від зустрічі з Ероутом. Плюнув би на новоявленого авантюриста, якби не оті словечка про браслет із знаком лева.

Нелегко усе переварювалося. Чорт забирай, ще й як вписувався голландський бізнесмен у рамки логічних комбінацій, бо, як сказав, воював на цій землі. Можливо, й не він, може перехопив у когось таємницю. Можливо, можливо… А це вибивало в Алістера грунт з-під ніг. Іноді він зупинявся, стискав пальці до болісного хрусту, бо знову опинявся у своїх припущеннях на нулях.

Усе це таке непевне, невизначене, — вперші-решт зробив висновок Алістер і втомлено бехнувся у м’яке крісло. Навіть заплющив очі, навпомацки відшуковуючи хоча б кавальчик істини. Та за хвилину знову зірвався на ноги і продовжив снувати туди-сюди. Окраєць чогось більш-менш путнього і логічного нарешті калатнув в перешуганих думах.

Ероут знає про скарб тоба. Знає! Але не має браслета, з допомогою якого відкривається ота потвора. Зате знає того, хто має ключ…

У нас залишилося дуже мало часу, — перекривляв говірку голландця. — Тиждень, два, а може, всього лише день…

Значить, у Тусуклаїнгу з’явиться той, хто має ключ. І буде це, як каже той пройдисвіт, через тиждень-два, а може, й справді, навіть завтра?

У нас лишилося дуже мало часу… — вхопився за шматок фрази.

… у нас…

У НАС?

Виходило одне — Ероут розраховує на співпрацю з Бойд ом і до того ж — на вигідних умовах.

Але ж, стривайте, чому Алістер повинен домовлятися з будь-ким, у кого немає ключа від сейфа? Яке він має на це право? До двохтисячного року заплачено оренду, а далі, після останнього бомкання годинника, що почне лічбу першої секунди двохтисячного, СЕЙФ ПЕРЕХОДИТЬ У НЕЗАПЕРЕЧНУ ВЛАСНІСТЬ БОЙДА!

— Ха-ха-хаІ — засміявся Алістер і додав з артистичним розшаркуванням, — Чефаль ла ма, чефаль ла ма… на вас усіх.

Нарешті він розставив усе по поличках і може дозволити собі спокійно вмоститися у кріслі. А Ероута пошле під три чорти. Він йому не страшний. Тільки той, хто прийде з ключем…

… у нас залишилося дуже мало часу…

… о-о-о, того Бойд не випустить із своїх пазурів. І немає чого навіть спілкуватися з Ероутом! Невже старенька Європа з глузду з’їхала, чи її підточила комуністична ідея братерства і рівності усіх з усіма?

… ха-ха-ха, продовжував посміюватися Алістер. Тепер він зручно сидів у фотелі, поклав ногу на ногу, до того ж весь час калатав однією, як йому заманеться, навіть на раз-два.

Виходить, Джо Ероут — пройдисвіт і до того ж комуніст, коли прийшов з пропозицією розділити скарб. Прийти сюди, де комуністами свого часу нагодували крокодилів?