До людей ставиться по-різному. Іноді згадує, як її оточували у батьківському палаці любов’ю, добротою і ласкою, і дррує рибалкам рибу. А трапляється, як оце під час шторму, згадає гіркоту вигнання, біди скитань, — у гніві шматує рибальські сіті, перевертає судна, топить людей. У такі хвилини Лоро Кидул перетворюється на чудовисько. Її очі виблискують розпеченим вугіллям, волосся дибиться зміями, руки тягнуться до жертви щупальцями спрута… І важко здогадатись, як і до кого вона ставиться. Чи озветься гнівно громовитим голосом, чи миролюбно подарує щедрий улов… Ось така вона, наша Лоро Кидул…

— А що б ти вибрав? — запитала Марта Майкла, якому теж цікаво було послухати старого ліхтарника.

— Потворному чи каліці й без легенди важко жити. Це — добровільне приречення на самотність.

— Але ж люди бувають різні…

— Так, але коли ти виглядаєш як Квазимодо і не можеш сам до рота піднести чашку, хіба якась душа наважиться до тебе посміхнутися? Це ж вічний тягар, пожиттєве ув’язнення рідним і близьким. Я розумію Лоро Кидул.

Марта знизала плечима. З таким міркуванням вона не погоджувалася. Спробувала висловити свої думки, але Майкл відмахнувся.

— То тільки казки мають хеппі енд, а у житті — зовсім не так.

Сказав швидко, із сталевими нотками в голосі, чим позбавляв найменшої спроби довести протилежне. Таким Марта його не знала. Не хотів, не бажав тлумачити нічого, бо мав за догму іншу сентенцію.

— Краса врятує світ! — майже прокричав.

Та Марті стало боляче од почутого. Колись вона теж так думала, але… не вийшло, бо хіба поруч з ворогом можна насолоджуватися красою? Даві вона ненавиділа і тому біля нього спів Паваротті видавався б для неї богохульством.

Фатухелу й собі почухав потилицю.

— Може, Лоро Кидул і скаженіє від того, що ніхто досі не наважився зазирнути їй у душу?

— А хто спробує, коли побачить поруч Горгону? — відрізав Майкл.

Марта уже набрала побільше повітря, щоб заперечити, але щось підказало, що усі старання будуть даремні.

… Тільки через тиждень рано вранці на обрії вирізьбився стрімкий берег Суматри.

8

8

І якого дідька усе виходить не так, як гадалося?