— Що? — вибухнув Ероут у зовсім іншій тональності. — Ви що, хочете усе-усе передати до рук якомусь задрипанцю на зразок того опудала, що гонорово брязкає ключами від банківського сховища, а в кишені, крім дулі, нічого ніколи не мав?

— Ви часом не перехилили зайвого келишка? — аж підстрибував Бойд од стаккато[32] разом з кубиками льоду у майже порожній склянці. — Якщо у вас є щось цікаве розповісти, окрім відомої мені давно характеристики Калі, я завтра прийму вас о дев’ятій.

— Зрештою, ні, о дев’ятій мені оте опудало, як ви назвали головного хранителя банківського сховища, розповість, чи не було ще цікавих відвідувачів, які даремно мріють про сейф № 1, не маючи ключа. Тож чекаю о десятій.

Алістер поклав слухавку і сам запишався собою. Він навіть кілька разів погойдався на пальцях з носка на п’ятку і вирішив з такої оказії зробити ще декілька ковтків. Ну, може, просто ковточків.

Бойд таки влив у себе добрячу порцію і не зчувся, як заснув, сидячи у кріслі.

Зранку хороший настрій не залишив його і навіть мугикаючи собі якийсь затяганий шлягер Алістер подався до банку. Але щоб зібратися з думками і остаточно вибудувати поведінку стосовно непрошеного гостя вирішив зробити гак і пройтиея через квартал сучасних будинків, серед яких особливо фантастично виглядала нова споруда готелю.

На модернові віяння Бойд завжди реагував озлоблено і тому болісно. Нове дмухало усім, тільки не йому і не до нього. Взяти, приміром, навіть другий поверх його банку з отими китайцями, — злидні в порівнянні з райським куточком, яким став новий готель з штучним водоспадом, джакузі, президентськими люксами. Тут царював дороговартісний спокій.

Однак зараз, наближаючись до готелю, Бойд побачив кілька поліцейських машин з включеними мигалками, які безцеремонно пронизували настоєне на комфорті повітря фіолетовими плямами, схожими на добрячий фінгал під оком пройди, і тому надавали мало не апокаліпсичного стану кожному, хто опинявся поруч. Навіть не вірилося, що якесь лихо могло проникнути у тисячодоларові номери і дозволити собі з кимось так недоречно пожартувати. Але жовті стрічки з вибитими написами «не ходити» таки говорили про одне — в готелі щось сталося серйозне.

Ну, що там? Побачене біля модернового готелю таки нарешті війнуло на Бойда благодатно. От і маєш, дошикувалися, — напинав груди од відчуття внутрішнього комфорту безпечності та абсолютної відмежованості від чужих проблем.

Бойд зупинився поодаль, знаючи, що надмірна цікавість ніколи до добра не призводить, тим більше, коли поруч щось винюхують копи. Зараз вони вешталися біля центрального входу і по радіотелефону перемовлялися між собою, загороджуючи вхід від цікавого натовпу.