Пітер виліз перший, ліг упоперек стіни, подав Кастеллу руку й насилу — оскільки старий був важкий, до того ж поранений — витягнув його нагору. Цієї миті вони почули, як хтось гукнув з горища:

— Ці англійські чорти втекли! Біжіть до воріт і ловіть їх!

Вони спустилися чи, швидше, звалилися зі стіни в колючий чагарник, який пом’якшив падіння, але так подряпав їх, що вони мало не закричали від болю. Проте вони якось вибрались із нього, геть скривавлені, вийшли на дорогу й кинулись бігти в бік Гранади.

Не встигли вони відбігти й сотні ярдів, як позаду почули вигуки й зрозуміли, що їх переслідують. Якраз у цьому місці дорога перетинала яр, порослий густим чагарником і завалений безліччю валунів. За ним виднівся відкритий простір. Пітер схопив Кастелла й потяг до яру. Тут за великою каменюкою вони знайшли відлюдну місцину — щось на зразок печери, порослої кущами та високою травою. Вони шмигнули туди і причаїлися.

— Виймайте меча, — прошепотів Пітер Кастеллу. — Якщо вони знайуть нас, то ми повинні якнайдорожче продати своє життя.

Кастелл послухався і взяв меч у ліву руку.

Вони чули, як грабіжники пробігли вперед по шляху, потім, виявивши, що там нікого не видно, повернулися назад і почали нишпорити яром. Тут було темно, бо світло місяця майже не проникало в нього, і втікачів не помітили. Двоє переслідувачів зупинились кроків за п’ять од них, і один промовив, що, мабуть, ті свині сховались на подвір’ї чи побігли назад у Мотріль.

— Я не знаю, де вони сховалися, — відповів інший, — але справи кепські. Товстому Педро геть відітнули руку, і він, напевне, спливе кров’ю. Двоє інших уже подохло чи подихають — цей довгоногий англієць рубає вправно, — та ще ті, що випили отруєне вино. Напевне, вони вже ніколи не проснуться. А все це задля того, аби добути кілька дублонів і удовольнити попа! І все-таки, коли б я впіймав цих свиней… — Він пробурмотів страшну погрозу. — Я гадаю, найкраще залягти біля виходу з яру на той випадок, коли вони сховалися тут.

Пітер чув усю цю розмову. Решта бандити побігла. Пітер лютував, до того ж колючий чагарник завдавав йому страшенного болю. Не мовлячи жодного слова, він вибрався зі схову, тримаючи в руці свій страшний меч.

Бандити побачили його й заверещали від жаху. Для одного з них це був останній звук у його житті. Другий кинувся навтіки. Це був якраз той, хто погрожував утікачам страшною розправою.

— Стій! — вигукнув Пітер, наздоганяючи його. — Стій і зроби те, що ти збирався!

Негідник обернувся й почав благати про пощаду, але Пітер був невблаганний…