— От сюди, сеньйори, — показав він і повів їх у кінець кімнати, до сходинок.

Піднявшись ними з лампою в руці, він підняв люк і запропонував іти за ним. Кастелл так і зробив, а Пітер обернувся й побажав доброї ночі всій компанії, що спостерігала за ним. При цьому, немовби випадково, він наполовину витяг свій меч із піхов. Потім він слідом за господарем та Кастеллом поліз сходинками й опинився на горищі.

Це була порожня кімнатка, єдиними меблями якої були два стільці та два грубих дерев’яних ліжка без узголів’я, що стояли на відстані трьох футів одне від одного біля дощаної переділки, яка, напевне, відділяла це приміщення від сусіднього. Під самісіньким дахом була завішена мішком дірка, котра правила за вікно.

— Ми люди бідні, сказав господар, поки вони оглядали це порожнє горище, — але багато знатних панів прекрасно спало тут. Вам теж тут буде добре. — І він повернувся до сходинок.

— Це нам підійде, — погодився Кастелл, — тільки попередьте ваших людей, щоб вони не замикали конюшню, бо ми виїдемо на світанні, й, будьте ласкаві, залиште нам лампу.

— Лампу я не можу залишити, — сердито пробурчав господар; одна нога його вже була на сходинках.

Пітер ступив крок до нього й однією рукою схопив за руку, а другою — лампу. Господар вилаявся й почав нишпорити в себе за поясом, очевидно шукаючи ножа, але Пітер з такою силою стиснув його руку, що той від болю випустив лампу, й вона опинилася в Пітерових руках. Господар спробував її вихопити, але втратив рівновагу й покотився вниз по сходах, важко гепнувшись на підлогу.

Згори вони бачили, як він звівся на ноги, почав проклинати їх, розмахуючи кулаками й заприсягаючись, що помститься за все. Пітер зачинив люк. Виявилось, що люк погано припасований до підлоги. До того ж засув, яким він мав замикатися, був відсутній, хоча клямки збереглися. Пітер оглядівся довкола в пошуках якоїсь палиці чи шматка дерев’яччя, аби закласти в клямки, але нічого не знайшов. Тут він згадав про мотузку для кріплення сідельних сумок, що була в його кишені. Нею він зв’язав клямки. Тепер люк не можна було підняти від підлоги більш ніж на один-два дюйми. Проте Пітер одразу ж зметикував, що коли трохи підняти люк, то можна крізь цю щілину перерізати ножем мотузку, тому один із стільців поставив так, що дві його ніжки опинились на люку. Після цього він сказав Кастеллу:

— Ми, як птахи, потрапили до пастки. Але перш ніж скрутити нам шиї, вони повинні зайти до клітки. Вино було отруєне. Якщо вони зуміють, вони уб’ють нас через гроші або тому, що їм доручив це зробити провідник. Нам краще цієї ночі не спати.