Бетті гордо випросталась. На її вродливому, сповненому рішучості обличчі з’явився такий вираз, що якби маркіз бачив його, то, мабуть, пошкодував би, що вибрав цю жінку як своє знаряддя.

Маргарет здивовано дивилася на Бетті. В цей час почулися кроки. Вона підвела голову й побачила перед собою прекрасну іспанку чи мавританку, вона не знала достеменно, — Інесу; ту саму жінку, яку вона бачила в саду разом з Пітером.

— Як ви потрапили сюди? — холодно запитала Маргарет.

— Через двері, сеньйоро, які були не замкнені, що не зовсім розумно для тих, хто хоче поговорити таємно в такому місці, як це, — відповіла Інеса, скромно вклонившись.

— Вони досі не замкнені? — мовила Маргарет, показуючи на двері.

— Ні, сеньйоро, ви помиляєтесь, ось у моїй руці ключ. Я благаю вас не наказувати вашій компаньйонці викидати мене звідси — вона досить дужа, аби вчинити це, — мені треба дещо сказати вам, і, якщо ви помірковані, ви вислухаєте мене.

Маргарет повагалася, потім кинула:

— Кажіть, але коротше.

Розділ XVI БЕТТІ ВИПУСКАЄ КІГТИКИ

Розділ XVI

БЕТТІ ВИПУСКАЄ КІГТИКИ

— Сеньйоро, — почала Інеса, — мені здається, що ви на мене гніваєтесь.

— Ні, заперечила Маргарет, — ви те, що ви є; чому ж я маю звинувачувати вас?

— Ну, тоді ви звинувачуєте сеньйора Брума.

— Можливо. Але це стосується тільки його та мене. Я не збираюся обговорювати це з вами.

— Сеньйоро, — вела далі Інеса з усмішкою, — ми обоє не винні в тому, що сталося.

— Невже? А хто винен?