— Для того щоб зіграти такий спектакль, потрібні були двоє акторів, Бетті. Якби ти бачила…

— Якби я бачила, то розгледіла б, чи був це спектакль, чи справжнє кохання, бо ти надто наївна, щоб судити про це. А про що говорили в цей час маркіз і священик?

— Дуже мало, майже ні про що. Вони лише обмінювалися посмішками, і коли зовсім стемніло, нічого не стало видно, вони запитали, яка моя думка, чи не час повертатися. Мене, кого вони тримали весь цей час і змусили бути свідком моєї ганьби!

— Справді, вони притримували тебе там, хіба не так? І привели тебе туди якраз вчасно й не пустили мене на вежу, аби я не могла бути з тобою. Якщо в тебе залишилась бодай крапля справедливості, ти повинна спочатку вислухати Пітера, він розповість усе про цю історію, а потім уже судити.

— Я вже осудила його, — холодно відповіла Маргарет. — І взагалі, я хотіла б померти!..

Маргарет підвелася зі свого крісла і підійшла до вікна. Вежа стояла на гребені пагорба, а під нею з височини двохсот футів у блідому світлі слабко вимальовувалась біла стрічка дороги. її вигляд викликав легке запаморочення.

— Це буде легко, правда? — сказала Маргарет з вимушеним сміхом. — Просто трохи більше перехилитися через вікно, а потім один порух — і темрява… або світло… назавжди… Що з двох?

— Я гадаю, світло, — твердо мовила Бетті, повертаючись спиною до вікна, — світло пекельного вогню досить сильне, бо це не що інше, як самогубство. А крім того, ти уявляєш, який ти матимеш вигляд там, на цій дорозі? Кузино, не будь дурною. Якщо ти маєш рацію, то аж ніяк не ти повинна стрибати з вікна, а якщо ти помиляєшся, то тим більше — ти тільки наробиш ще гірше. Померти ти завжди встигнеш. І все-таки, коли б я була на твоєму місці, я б спочатку спробувала поговорити з майстром Пітером, бодай для того, аби сказати йому, що я про нього думаю.

— Можливо, — зітхнула Маргарет і кинулась у крісло. — Але я страждаю! Ти навіть не можеш зрозуміти, як я страждаю!

— Чому я не можу зрозуміти? — обурилась Бетті. — Ти думаєш, ти єдина жінка на світі, яка виявилась досить нерозумною, щоб закохатися? Хіба я не можу бути закохана, як і ти? Ти усміхаєшся і гадаєш, що бідна Бетті не може мати тих самих почуттів, що і її багата кузина! І все-таки це так — я закохана. Я знаю, що він негідник, і все-таки кохаю маркіза так само, як ти його ненавидиш, так само, як ти кохаєш Пітера, і я нічого не можу вдіяти з собою, така моя доля. Але я не збираюся вистрибувати з вікна. Я швидше викину його і тим самим поквитаюся з ним. І клянусь, що це я зроблю так чи інакше, навіть коли це коштуватиме мені того, з чим не хочеться розлучатися, — мого життя.