— Маркіз Морелла.

Маргарет нічого не відповіла, але очі її були досить промовисті.

— Сеньйоро, ви мені не вірите, і в цьому немає нічого дивного. І все-таки я кажу правду. Те, що ви бачили з вежі, було спектаклем, у якому сеньйор Брум грав свою роль. Причому, як ви, може, помітили, грав досить кепсько. Я попередила його, що моє життя залежить од того, як він упорається з цією роллю. Я виходила його від тяжкого захворювання, а він людина вдячна.

— Я так і думала, але я вас не розумію.

— Сеньйоро, я в цьому домі рабиня, рабиня, яка більше нікому не потрібна. Все інше ви, мабуть, можете уявити. Тут це звичайна історія. Мені запропонували свободу, якщо я завоюю серце цього чоловіка і зроблю його своїм коханцем. Якщо ж я не зумію цього домогтися, мене, очевидно, продадуть іншому хазяїнові, а може, вчинять зі мною ще гірше. Я погодилась — чому мені було не погоджуватися? Мені це нічого не коштувало. Переді мною стояв вибір: з одного боку — життя і свобода, а з другого — ганьба або смерть, що, без сумніву, чекає на мене тепер, коли мене викриють. Сеньйоро, я не мала успіху; щоправда, я не дуже його домагалася. Він вбачав у мені тільки доглядальницю, не більше, а він для мене був тільки тяжкохворим. Одначе ми стали справжніми друзями, і поступово я дізналася про всю вашу історію. Я зрозуміла, що вам було влаштовано пастку, що, ошукані, ви потрапили в ще страшніший капкан. Сеньйоро, я не могла пояснити йому все, особливо в тій кімнаті, де за нами шпигували. До того ж мені доконче було потрібно, щоб його сприйняли за закоханого. Я повела його до саду і, добре знаючи, що ви спостерігаєте за нами, примусила його зіграти роль. Напевно, все-таки він провів її досить гарно, якщо ви помилилися.

— І все-таки я не розумію вас, — сказала Маргарет уже значно м’якше. — Ви кажете, що ваше життя та благополуччя залежать од цього соромного вчинку. Навіщо ж ви розповідаєте мені все?

— Щоб урятувати вас од вас самої, сеньйоро. Щоб урятувати мого друга сеньйора Брума і відплатити Морелла його ж монетою.

— Як ви зробите це?

— Перші дві справи, мені здається, я вже зробила. Але третя значно важча. Тому я й прийшла до вас, незважаючи на страшний ризик. Якби мого пана не викликали до двору короля маврів, я б не зуміла пробратися сюди. А він може будь-якої хвилини повернутися.

— Ви маєте якийсь план? — запитала Маргарет, швидко нахиляючись до неї.

— Плану поки що нема, є лише ідея. — Інеса повернулася й, поглянувши на Бетті, вела далі: — Ця дама — ваша далека родичка, чи не так, тільки вона посідає інше становище в суспільстві?