Кастелл і Пітер розповіли йому все якомога коротше. Бернальдес слухав мовчки. Коли вони закінчили, він звернувся до Пітера:

— Дуже жаль, молодий чоловіче, що ви не погамували свій гнів і вбили цього солдата. Неприємності, котрі вже майже закінчились, тепер починаються знову, ще навіть гірші. Маркіз Морелла досить могутня людина в цій країні. Ви могли зробити цей висновок з того, що їх величності послали його до Лондона вести переговори з вашим англійським королем Генріхом щодо євреїв та їхньої долі на той випадок, коли хтось із них після вигнання з Іспанії шукатиме притулку в Англії. Саме про це всі говорять. І я маю попередити вас, що їх величності ненавидять євреїв, особливо маранів. Тут, у Севільї, їх дюжинами спалюють на вогнищах. — При цьому Бернальдес багатозначно подивився на Кастелла.

— Я сам шкодую, — зітхнув Пітер, — але цей хлопець так грубо схопив Маргарет, що я геть розгубився й не зміг стриматись. Уже вдруге я потрапляю в халепу з тих же причин. До того ж я гадав, що він просто бандит.

— Кохання — поганий дипломат, — з легким усміхом зауважив Бернальдес, — і чи варто лічити минулорічні хмари. Що зроблено, того не повернеш. Я постараюсь влаштувати так, щоб вас усіх викликали до їх величностей післязавтра, коли вони слухатимуть судові справи. Краще вам мати справу з королевою, ніж просто з кимсь із суддів. У королеви добре серце, якщо до нього знайти шлях, але тільки не тоді, коли йдеться про євреїв чи маранів, — і він знову поглянув на Кастелла. — Однак грошей у вас багато, а в нас в Іспанії ми виїжджаємо на небо на золотих, — додав він, натякаючи на гроші та продажність.

Більше вони ні про що не змогли поговорити, — повернувся комендант, котрий заявив, що час сеньйора Бернальдеса закінчився, й запитав, чи завершили вони свою розмову.

— Не зовсім, шановний коменданте, — промовила Маргарет, — я хотіла б одержати ваш дозвіл і попросити сеньйора Бернальдеса надіслати мені християнський одяг. Я не хочу поставати перед вашими суддями в одязі невірних. Та й мій батько і сеньйор Брум теж приєднаються до мого прохання.

Комендант засміявся, пообіцяв їм усе зробити і навіть дозволив поговорити ще хвилин п’ять, які вони використали для того, щоб обміркувати, який одяг треба принести. Потому комендант разом з Бернальдесом пішли, залишивши їх самих.

Тут лише вони пригадали, що забули запитати Бернальдеса, чи не чував він щось про Інесу, якій вони дали його адресу. Але, оскільки він сам нічого не сказав про неї, вони вирішили, що Інеса ще не приїхала в Севілью, і знову з жахом подумали, що могло статися після їхнього від’їзду із Гранади.