— Будь обережніший, Пітере, — кинула вона йому, — а то твоя любов до поцілунків доведе тебе до нових неприємностей.

Зрозумівши, що вона має на увазі, Пітер почервонів і почав детально пояснювати їй усе.

— Досить, — перервала вона, — досить. Я знаю все, бо сама бачила вас.

Вона полагіднішала, ніжно привіталася з ним і подала йому руку для поцілунку.

— Нам треба поспішати, — спохватився Кастелл, — адже ще треба проїхати двадцять миль, поки ми доберемося до заїжджого двора, де Ізраель підготував нам нічліг. Ми розмовлятимемо дорогою.

Господар заїжджого двора, напівіспанець, чекав на них. Він уже одержав листа від Ізраеля, з яким у нього зв’язки. Господар надав подорожнім дві досить бідно вмебльовані кімнати, зате запропонував гарну вечерю та вино, відвів у конюшню коней і засипав їм ячменю. Після цього він побажав подорожнім на добраніч, застеріг, щоб вони нічого не боялися, бо він і його люди стерегтимуть і на випадок чого попередять про небезпеку.

Однак заснули вони не відразу. їм так багато треба було сказати один одному, особливо Пітерові та Маргарет. Вони були такі щасливі, що їм пощастило врятуватися! Та їхню радість, немовби похоронний дзвін на веселому бенкеті, затьмарювала думка про Бетті та її фатальне весілля, в якому вона, напевно, вже зіграла роль. Врешті-решт, Маргарет упала на коліна і почала молитися святим, аби вони захистили її кузину від страшної напасті, на яку вона пішла задля них. Пітер теж приєднався до її молитви. Після цього вони міцно обнялися, а потім усі пішли спати — Кастелл з дочкою в одну кімнату, Пітер — в іншу.

За півгодини до світанку Пітер уже був на ногах, аби доглянути коней. Маргарет і Кастелл поснідали й почали лаштуватися в дорогу, спаковуючи харчі, які їм приготував господар. Пітер теж перехопив трішки м’яса та вина, і як тільки благословилося на світ, розрахувався з господарем, узяв у нього листи до власників інших заїжджих дворів, де вони мали зупинятися, і вони вирушили шляхом на Севілью, дуже задоволені, що їх, очевидно, ніхто не переслідує.

Цілий день, зупиняючись тільки для того, щоб перепочити самим і дати перепочинок коням, Маргарет, її батько та Пітер їхали без будь-яких пригод плодючою рівниною, зрошуваною кількома річками, через які вони переправлялися вбрід чи містками. Надвечір дістались до Осуни. Це старовинне місто розташоване на високому пагорбі, й наші подорожні побачили його здалеку. Було вже темно, і це дало змогу втікачам проїхати так, що ніхто не звернув уваги на їхній мавританський одяг.

Нарешті вони дісталися до заїжджого двору, який їм рекомендували. Господар здивовано поглянув на їхній одяг, але, зметикувавши, що в подорожніх багато грошей, прийняв їх гарно, і їм пощастило одержати кімнати.