Через деякий час тюремники принесли їм м’ясо, яйця й вино, чому в’язні були дуже раді. Поки вони їли, до камери зайшов комендант і нотаріус. Дочекавшись закінчення вечері, почали допитувати в’язнів.

— Наша історія досить довга, — почав Кастелл, — але, з вашого дозволу, я розповім її вам. Тільки прошу вас дозволити моїй дочці, донні Маргарет, піти відпочивати, вона геть вимучена. Якщо можливо, допитайте її завтра.

Після того як вона пішла, Кастелл розповів усю історію викрадення його дочки маркізом Морелла, чиє ім’я змусило коменданта широко витріщити очі, про те, як її вивезли із Лондона до Гранади, як вони, батько та наречений, поїхали за нею і як їм усім пощастило втекти. Але про Бетті й про змову з підкидною нареченою Кастелл не обмовився жодним словом. Кастелл назвав своє прізвище, сказав, чим він займається, а також назвав своїх партнерів та компаньйонів у Севільї — фірму Бернальдеса. Виявилося, що комендант знає цю фірму, і Кастелл попросив його дозволу зв’язатися з главою фірми, сеньйором Хуаном Бернальдесом. Кастелл підкреслив, що він та його супутники не злодії, не шукачі пригод, а просто англійські піддані, які потрапили в біду, і ще раз натякнув, що вони можуть і ладні заплатити за всі послуги, котрі їм будуть надані. Ці слова не пройшли повз увагу коменданта.

Комендант обіцяв зв’язатися з начальством і, коли не буде ніяких заперечень, послати людину до сеньйора Бернальдеса з проханням завтра відвідати в’язницю.

Нарешті комендант і нотаріус пішли, тюремники прибрали зі столу, замкнули двері, і Кастелл з Пітером повлягались на своїх ліжках, задоволені, що вони вже в Севільї, хоча й у в’язниці. Цю ніч вони спали спокійно.

Уранці вони прокинулись відпочилі. Після сніданку з’явився комендант у супроводі сеньйора Хуана Бернальдеса. Це був ніхто інший, як іспанський компаньйон Кастелла, який писав йому відомі читачеві таємні листи. Бернальдес був кремезним чоловіком зі спокійним і розумним обличчям, небагатослівний.

Привітавши Кастелла з пошаною, що не залишилося непоміченим комендантом, Бернальдес попросив дозволу поговорити з в’язнем віч-на-віч. Комендант вийшов, пообіцявши, що через годину повернеться. Як тільки двері за ним зачинилися, Бернальдес звернувся до Кастелла:

— У досить дивному місці нам довелося зустрітися, Джоне Кастелл. Щоправда, це мене не так уже й дивує; деякі ваші листи дійшли до мене. Ваше судно “Маргарет” відремонтоване й чекає вас; щоб уникнути підозр, я почав потроху вантажити його товарами для Англії. Тільки я не можу уявити, як ви потрапите туди. Але нам не можна гаяти час. Розповідайте мені все по порядку, нічого не упускаючи.