Наступного ранку Кастелла і Маргарет знову повели до Зали правосуддя Алькасару. Цього разу Пітера не було разом з ними. Величезну залу заповнили радники, офіцери, гранди й дами. Всіх їх привела сюди цікавість. Але серед них Маргарет не побачила ні Морелла, ні Бетті. Короля і королеви ще не було на троні. А Пітер стояв на відведеному для нього місці, з обох боків біля нього виструнчилась варта. Коли вони неподалік займали свої місця, він привітав їх усмішкою й кивнув головою. Коли Кастелл і Маргарет підходили до своїх стільців, загриміли труби, і в кінці зали попідручки з’явились їх величності Фердинанд та Ізабелла. Всі присутні встали й схилились у низькому поклоні, почекали, поки король та королева сядуть.

Король, якого наші герої побачили вперше, виявився кремезною рухливою людиною з гарними очима та широким чолом. Проте Маргарет, окинувши його оком, помітила, що в нього хитре обличчя — обличчя людини, яка ніколи не забуває про свої власні інтереси. Як і королева, він був зодягнутий у розкішний костюм, розшитий золотом і прикрашений гербами Арагону, в руці він тримав золотого; скіпетра, розцяцькованого коштовним камінням, а біля пояса, як ознака короля-воїна, висів довгий меч з хрестоподібною колодкою. Він з усмішкою відповів на привітання своїх підданих, приклав руку до капелюха й поклонився. Потому його погляд зупинився на Маргарет, і, обернувшись, він дзвінким голосом запитав у королеви, чи це та дама, з якою одружився Морелла, і якщо це вона, то чому він хоче спекатись її.

Ізабелла відповіла, що, наскільки їй відомо, з цією сеньйорою він тільки хотів одружитись, а одружився з іншою, але, як він доводить, помилково. А ця дама заручена з обвинуваченим, який стоїть перед ними. Ті, хто дочув цю відповідь, засміялись.

У цю мить до зали зайшов маркіз Морелла, вдягнутий, як завжди, в чорний оксамит і при орденах. Його супроводжували друзі та адвокати, зодягнуті в довгі мантії. На голові Морелла був чорний капелюх, з якого звисала перлина. Він не зняв капелюха навіть тоді, коли кланявся королю та королеві, бо був одним із тих небагатьох грандів Іспанії, які мали право не знімати головного убору перед їх величностями. Король і королева відповіли на його привітання — король по-дружньому кивнув, а королева холодно вклонилася. Морелла зайняв приготовлене для нього місце. Якраз у цю мить у протилежному кінці зали зчинилася метушня й пролунав голос офіцера: “Дорогу! Дорогу маркізі Морелла!” При цьому маркіз, погляд якого був прикутий до Маргарет, спохмурнів і підвівся зі свого місця”, немовби збирався протестувати, але адвокат, котрий стояв позаду, щось йому шепнув, і маркіз знову сів.