— Наскільки я розумію, — заявив король, — нам належить розглянути звинувачення щодо викрадення підданих дружньої нам держави з території цієї держави, клопотання про визнання шлюбу недійсним і зустрічний позов про визнання дійсності цього шлюбу та бог знає що ще. Ну, всьому свій час. Давайте почнемо з цього високого англійця.

Суд розпочався з виступу прокурора, який виклав звинувачення проти Пітера так само, як воно було викладено раніше королеві. Капітан Аррано дав свої свідчення про вбивство солдата, але, коли адвокат Пітера почав ставити йому запитання, Аррано визнав — очевидно, він не відчував злоби до звинуваченого, — що згаданий солдат грубо образив донну Маргарет і що обвинувачений Пітер, як іноземець, міг сприйняти їх за ватагу бандитів чи навіть маврів. Він додав також, що не може стверджувати, що англієць навмисне хотів убити солдата.

Після цього давали свідчення Кастелл і Маргарет, остання — з чарівною скромністю. Справді, коли вона розповіла, що Пітер — її наречений, з яким вона мала повінчатися, якби її не викрали із Англії, що вона покликала його на допомогу, коли солдат схопив її та зірвав вуаль, у залі пролунало шепотіння співчуття, а король і королева перемовлялися між собою, не звертаючи уваги на її подальшу розповідь.

Потому король переговорив з двома суддями, після чого підняв руку й оголосив, що вони прийняли рішення. Цілком зрозуміло, як засвідчили обставини, що англієць не винний в умисному вбивстві солдата. Взагалі немає ніяких доказів, що він знав, що той належить до Святої ермандади. Таким чином, його звільнять за умови виплати вдові вбитого компенсації, що вже зроблено, й невеликої суми — для меси поминання душі вбитого.

Пітер почав дякувати королеві, але його величність, не дослухавши його, запитав, чи хоче хтось із присутніх виступити по суті наступних справ. Підвелась Бетті й заявила, що вона бажає висловитись. Через перекладача вона пояснила, що одержала королівський наказ з’явитися до двора, що вона готова відповідати на будь-які запитання чи звинувачення, які можуть висунути проти неї.

— Як ваше ім’я, сеньйоро? — поцікавився король.

— Елізабет, маркіза Морелла, уроджена Елізабет Дін, із давнього й благородного роду Дінів, жителів Англії, відчеканила Бетті чітким і рішучим голосом.

Король кивнув і продовжував:

— Хтось заперечує цей титул і походження цієї дами?

— Я, — вперше за весь цей час промовив маркіз Морелла.

— На якій підставі?

— На багатьох підставах, — відповів Морелла. — Вона не маркіза Морелла, оскільки я вінчався з нею, будучи впевнений, що це інша жінка. Вона не походить із давнього та благородного роду, бо вона була служницею в домі купця Кастелла в Лондоні.