— Дуже хоробра, — відповіла Маргарет з усміхом.

— І він може сидіти верхи, тримаючи списа, чи не так? Бодай задля вас?

— Так, ваша величність, і володіє мечем не гірше за інших лицарів, хоча він зовсім недавно одужав післ тяжкої хвороби. Дехто міг переконатися в цьому на Босвортському полі.

— Гаразд. Тепер прощавайте. — Королева простягла Маргарет руку для поцілунку й, гукнувши двох офіцерів, наказала їм відвести Маргарет назад до в’язниці, зауваживши, що вона може вільно писати королеві, коли буде потреба.

Того ж дня ввечері до Севільї приїхав Морелла. Він був би тут значно раніше, та його збила з пантелику розповідь маврів, що супроводжували Пітера, Маргарет і її батька з Гранади, які бачили, як вони поїхали шляхом на Малагу. Він поскакав цим шляхом, та, не виявивши ніяких слідів, повернувся й поїхав на Севілью. Тут він невдовзі про все довідався, а серед інших новин також про те, що за десять годин до його приїзду послано гінців у Гранаду з наказом з’явитися йому та Бетті, з якою він був повінчаний.

Наступного ранку Морелла попросив аудієнції в королеви, але йому було відмовлено, а король, його дядько, перебував у від’їзді. Тоді він спробував дістати дозвіл проникнути у в’язницю, щоб побачити Маргарет. Але він переконався, що ні його високе звання, ні влада, ні навіть гроші не можуть відчинити перед ним двері в’язниці. Це був наказ королеви, і Морелла зрозумів, що йому доведеться зіткнутися в цій справі з Ізабеллою як з ворогом. Думка про помсту не полишала його, і він розпочав пошуки Інеси та отця Енріке із Мотріля. Але врешті-решт він з’ясував, що Інеса зникла — ніхто нічого не знав про неї, а святий отець був у безпеці в стінах інквізиції, звідки він з властивою йому обачністю вважав за краще не виходити і куди жоден мирянин, яке б високе становище він не посідав, не міг проникнути, щоб накласти руку на служителя інквізиції. Отже, розгніваний та розчарований, Морелла скликав адвокатів і друзів на раду і почав готуватися до захисту проти звинувачення, яке, як він розумів, буде йому пред’явлене, але все ще сподівався, що є нагода повернути Маргарет. У нього залишалася одна карта, яку він вирішив пустити в хід. Він знав, що Кастелл єврей, який протягом багатьох років маскувався під христинина, а для таких у Севільї не було пільг. Можливо, ціною порятунку її батька він зуміє завоювати Маргарет. Тепер він її кохав ще палкіше, ніж будь-коли.

Він ладний був зараз скористатися з будь-чого, аби не допустити, щоб Маргарет вийшла заміж за його суперника Пітера Брума. До того ж була ще надія, що Пітера засудять до тюремного ув’язнення, а може, й до страти за вбивство солдата ермандади.