— О Бетті, Бетті, відповіла Маргарет, — як я можу веселитися, коли в мене на серці лежить тягар завтрашнього дня!

— Нехай він западеться, тягар завтрашнього дня! — вигукнула Бетті. — З мене досить тягарів сьогоднішнього дня, проте я не сумую. Ніколи в житті ми не їхатимемо так, як зараз, коли всі дивляться на нас і кожна жінка в Севільї заздрить нам та милості до нас королеви.

— Я гадаю, вони дивляться на тебе й тобі заздрять, — сказала Маргарет, кинувши погляд на цю чарівну жінку, яка їхала поруч з нею.

Вона усвідомлювала, що врода Бетті затьмарює її власну, в усякому разі в очах вуличної юрби, так само як троянда, що палає на сонці, затьмарює лілію.

— Може, — усміхнулася Бетті. — Але якщо це так, то лише тому” що я простіше дивлюсь на речі й сміюсь навіть тоді, коли моє серце обливається кров’ю. Врешті-решт, твоє становище значно певніше, ніж моє. Якщо твій чоловік повинен битися на смерть, то те ж має робити і мій чоловік, а, між нами, я більше впевнена в перемозі Пітера. Адже він дуже впертий боєць і дуже сильний — надто впертий і надто сильний для кожного іспанця.

— Авжеж, це так, — слабко всміхнулася Маргарет. — Пітер твій захисник, і, якщо він програє, на тобі назавжди залишиться печать служниці та безрідної жінки.

— Служницею я була чи, в усякому разі, чимось на зразок цього, — задумливо зауважила Бетті, а щодо мого походження, то це вже що є. Зате я можу вистояти там, де інші не витримають. Тож мене все це не дуже хвилює. Мене бентежить інше: що, коли мій захисник уб’є мого чоловіка?

— Ти не хочеш, аби його вбили? — Маргарет поглянула на Бетті.

— Мабуть, ні, відповіла Бетті, голос її трохи здригнувся, і на мить вона відвернула обличчя. — Я знаю, що він мерзотник, але ти розумієш, я завжди кохала цього мерзотника, так само як ти його завжди ненавиділа. Тому я не можу нічого з собою вдіяти, але я б воліла, аби він зустрічався з кимсь іншим, у кого не такий сильний удар, як у Пітера. Крім того, якщо він загине, його спадкоємці обов’язково почнуть зі мною судитись.

— У всякому разі твого батька не збираються спалити завтра, — сказала Маргарет, аби перемінити тему розмови, яка, по правді кажучи, була не з приємних.

— Ні, кузино. Якщо мій батько дістав по заслузі, то його безумовно спалили, він досі продовжує горіти — в чистилищі, але, бачить бог, я ніколи не підкину в’язанку дров у його вогнище. Проте твоєму батькові не загрожує така небезпека, то навіщо терзатися з цього приводу?

— Чому ти так кажеш? — здивувалась Маргарет, яка не посвячувала Бетті в подробиці розмови.