— Я не знаю, але впевнена, що Пітер визволить його із біди. Пітер — це посох, на який можна спертись, хоча й вигляд у нього такий похмурий та мовчазний, — врешті-решт, це властивості посоха… Дивись, ген собор: хіба він не гарний? І величезний натовп люду чекає біля дверей. Тепер треба усміхатись, кузино. Кланяйся і усміхайся, як це роблю я.

Вони під’їхали до собору, і Пітер, скочивши з коня, допоміг зійти своїй нареченій. Процесія вишикувалась у належному порядку, і вони в супроводі церковних служителів з жезлами пройшли до собору.

Маргарет ніколи раніше не була в цьому соборі й ніколи більше не бачила його, та пам’ять про нього збереглася в неї на все життя. Прохолода і напівморок після сліпучого сонця, сім величезних бокових вівтарів храму, що тяглись без кінця справа та зліва, похмурі склепіння, колони, що тяглись угору, так само як великі дерева в лісі тягнуться до неба, врочистий напівморок, пронизаний сонячним промінням, яке струменіло з високих вікон, сяюче золото вівтаря, спів, гробниці — все це захопило її й назавжди закарбувалося в її пам’яті.

Вони неквапом наблизилися до сходинок величезного вівтаря. Тут стояли численні прочани, і тут же, праворуч, сиділи на троні король та королева Іспанії, які вирішили вшанувати це весілля своєю присутністю. Більше того, коли підійшла наречена, королева Ізабелла на знак особливої милосі підвелася і, нахилившись, поцілувала її в щоку. Співав хор, грала музика. Це було чудове видовище — весілля Маргарет, влаштоване в одному із найзнаменитіших соборів Європи. Проте, спостерігаючи за вдягнутими в сяючий одяг єпископами та священиками, скликаними сюди для того, щоб виявити їй честь, на те, як вони рухаються сюди-туди, справляючи таїнственний обряд, Маргарет думала про інший обряд, такий же урочистий, що відбудеться завтра на найбільшому майдані Севільї, де ці ж самі служителі оголошуватимуть вирок людям, можливо, серед них і її батькові — на заручини з вогнем.

Пліч-о-пліч Маргарет і Пітер прихилили коліна перед величезним вівтарем. Хмари пахощів піднімалися від розгойданих кадил, гублячись у мороці. Так само завтра дим вогнищ підніматиметься до неба. Вони стояли, вона і її чоловік, нарешті завойований нею, завойований після стількох страждань і якого вона, може, втратить, перш ніж ніч упаде на землю. Священики співали, єпископ у розкішному одязі нахилився над ними і прошепотів слова шлюбного обряду, їй на палець надягли обручку, було проголошено слова обіцянки, було дане благословення, і вони стали чоловіком та жінкою. їх могла розлучити лише смерть, — вона в цей час стояла так близько біля них.