16 вересня, в день урагану, як уже сказано, була задуха. Корабель наближався до екватора. Крім того, гарячий і сухий арматан так розпік стіни каюти, що вони аж горіли. Неважко уявити, як почував себе Мартін Стрікленд, загнаний під розпечену екваторіальним сонцем палубу, згадавши, що ілюмінатор та двері каюти були задраєні.

У свідомості людини існують дві антиподні концепції добра і зла, вони складають основу древніх релігій, філософій, вони ж таки створюють основи маленької щоденної філософії кожного з нас.

Для Мартіна Стрікленда добро — віскі, а зло — вода. Він не знав смаку цієї невинної рідини, зате знав, що зло — тільки вода.

Отож, ковтнувши якоїсь рідини, гадаючи, що то віскі, він схопився за живіт і почав звиватися в конвульсіях:

— Вода! Вода! Мене отруїли!

«Сперанца» вже прийняла на правий борт удар урагану й неслася по хвилях на зюйд-вест. Антон Лупан тримав стерно руками, плечима, грудьми, злившись з ним воєдино, і миттєво зважував силу кожного валу.

— Трохи змиє з нас пісок! — крикнув хтось — хтось із тих згорблених тіней, що стояли під щоглою.

Мартін Стрікленд вискочив на палубу, горлаючи: — Вода! Вода! Прокляття!

— Що сталося, пане? — крикнув Антон Лупан, борючись із валом, який рвонув стерно, намагаючись висмикнути його з рук.

— Вода! — застогнав пасажир, захлинаючись.

— Вода? Де? — стурбовано спитав капітан. — Герасіме! Піди вниз і подивись, що там таке! Постав людей відкачувати воду, й знайдіть тріщину. Давайте швидше, не можна гаяти ні хвилини.

Стерновий спустився в каюту, але дуже здивувався, коли, засвітивши сірника, не побачив ніде води.

А Мартін Стрікленд тим часом метався по палубі, нетямлячись від люті. Його не лякала неймовірна хитавиця, зате вода, що намочила його до рубця, довела до божевілля.

— Я не хочу води на борту!

Люди навіть не чули його вигуків, а ті, хто чув, не надавали їм значення і займалися своїм. Нічого не зрозумів навіть Ісмаїл, хоч саме він і мав би про щось здогадатися.

Мартін Стрікленд ступив ще кілька кроків і перечепився через бочку з водою, прикріплену до палуби біля парапету.

— Вода! — закричав він, ніби наткнувся на прокаженого, і почав розлючено гатити ногою в чіп, аж поки той вискочив і з бочки потоком шугнула вода. Мартін Стрікленд потягнувся назад і наткнувся поглядом на ще одну бочку. — Усю воду за борт! — гаркнув він і заходився бити в чіп.

У стогонах урагану ніхто не звернув уваги на його крики, а він тим часом повідкривав усі чотири бочки.

— Нема там ніякої води, пане! — повідомив Герасім, вийшовши з каюти й нахилившись до вуха капітана.