— Друга не дати! — докірливо глянув на нього Ісмаїл.

— А мені й не треба! Правду кажучи, я зовсім не відчуваю спраги. Випив просто так.

І Герасім вилив свою склянку в бідончик, який причепив до щогли, у затінку під тентом, натягнутим над палубою. Побачивши це, інші зробили так само, бо бідончик був у кожного.

Поки що боротьба із спрагою здавалася грою.

Одразу по обіді, коли за вітром пропав і слід і океан задрімав, молочний при світі екваторіального сонця, кожен почав дивитися на бідончик жадливо.

— Гей, Ісмаїле, — сказав Хараламб, криво усміхаючись, — дивись, щоб я часом не застав тебе біля крана! Бо хоч воду й доручено тобі, це не означає, що ти можеш пити, скільки хочеш.

Кок почервонів. Хараламб не хотів його образити, він сказав просто так, жаліючи, що сам випив усю воду одразу, навіть не відчувши її смаку.

Час після. обіду минув досить легко, а коли настав вечір і небо охололо, люди здавалися жвавими й довірливими.

— Та гаразд, минеться й це. Я думав, буде важче.

Другого дня вони побачили смугу диму на норд-норд-ості.

— Пароплав! — закричав дозорець, ніби прокинувшись зі сну.

Усі кинулись до парапету. Антон схопив підзорну трубу.

— Так, пароплав! Якщо він нас помітить, ми врятовані! Можна сказати, що нам пощастило.

Через кілька годин, які минули в тривозі, на горизонті чітко, хоч і дуже далеко вирізьбився корпус корабля, що йшов курсом на зюйд-вест.

— Треба подати йому сигнал, — сказав капітан. — Бо інакше він нас не помітить і піде своєю дорогою.

Герасім узяв планку, прив'язав до неї жмут клоччя і вмочив у смолу, розчинену у нафті.

— Мігу, візьми оце, піднімись на клотик і запали.

За кілька хвилин юнга, тримаючись однією рукою за вершечок щогли, другою розмахував у повітрі палаючим смолоскипом, який густо й чорно димів. А люди на палубі стріляли залпами з рушниць. Капітан сподівався, що в океанській тиші постріли чутно до горизонту. І справді, чи то їх почули, чи побачили, за півгодини пароплав змінив курс і попрямував до «Сперанци».

— Іде! Тепер ми врятовані! — раділи люди. — Врятовані!

— Тепер я питиму воду відрами, — сказав Хараламб. — Гей, Ісмаїле, дай-но мені завдаток, бо мене мучить спрага.