Люди кинулись до борту, забувши про спрагу й про втому.

Собака жадібно пірнув у хвилі, але за мить підняв голову вгору, злякано й спантеличено випльовуючи солону океанську воду. Але це купання все одно видалось йому приємним, бо він почав швидко й весело плавати, віддаляючись від корабля.

— Негріле!.. Назад!.. — закричав Мігу.

Раптом, уже метрів за п'ятдесят від корабля, Негріле різко повернув і метнувся назад зі швидкістю касатки.

Видно було тільки його голову й чорний хвіст, що розпластався на хвилях, мов спина якоїсь океанської тварини.

Позад Негріле з'явилась якась сіра тінь, а за нею метнулися з десяток інших.

— Дядечку Ієреміє, врятуйте його!

Перша акула була вже за кілька метрів від Негріле, коли Ієремія спокійно, як це вмів тільки він, вистрілив. Сіра спина зметнулась, бризнувши краплями води й крові. Кілька акул, що мчали ззаду, зникли в глибині, майнувши хвостами над хвилями.

— Стріляйте, дядечку Ієреміє, дивіться, вони ж схоплять його!

Ієремія вистрілив ще раз, перелякавши акул, які почали метушитися довкруг плями крові. Негріле швидко плив, прищуливши вуха, ніби його гнав не страх, а радість.

— Ви тільки гляньте на нього, чортяку, він, здається, сміється! — сказав Ієремія, прицілюючись у третю акулу.

— Викинути трап! — наказав капітан. — Хай хтось спуститься й схопить його.

Герасім і плотогон кинулись до борту, але їх випередив Мігу:

— Дозвольте мені, дядьку Герасіме!

— Не можна, хлопче, це небезпечно!

— Але ж це мій собака!

Собака був уже метрів за двадцять, Мігу завис над водою, тримаючись однією рукою за трап, а другою готовий схопити пса за загривок, коли раптом з'явилися ще дві зграї акул — одна праворуч, друга ліворуч.

— Пане, беріться за тих, що зліва, а решту залиште мені! — крикнув Ієремія, піднімаючи мушкет.

Два постріли гримнули одночасно, по воді розпливлися криваві плями. Живі акули вдарили хвостами, шукаючи своїх убитих родичів. Негріле підстрибнув у воді, тої ж миті тремтячі пальці хлопця схопили його за шкіру. І тут почувся голос Антона:

— Стережись, Мігу!