«Сперанці» теж нічого було затримуватись тут, і капітан вирішив перед відходом зробити тільки одне.

Тож невдовзі він стояв на пошті перед віконечком, де приймають каблограми, і писав тремтячою рукою: «Візьми гроші в банку. Сідай на перший пароплав. Чекаємо в Монтевідео».

Потім трохи повагався і замість свого імені поставив: «Екіпаж «Сперанци».

Антон Лупан повертався в порт і думав по дорозі про шлях каблограми через паралелі й меридіани, через Гібралтар, через Балеарські острови, аж до майдану канатників, де зараз падали каштани. А друга думка водночас летіла на південь, до берегів Аргентіни, куди його вів, теж наполегливо, наказ з великої книги дружби…

Антон ще здалеку побачив «Сперанцу», яка стояла біля пристані, похитуючись на швартових. Але враз зупинився. На палубі відбувалося щось незвичайне. Що ж то може бути?

Капітан побіг, перескакуючи через кілька сходинок, пробіг перед яхт-клубом, перетнув навкіс пристань і знову зупинився здивований: якийсь матрос натирав компас, а весь екіпаж крутився біля нього…

Антон придивився і враз відчув, як у нього під ногами попливла земля, — в такому стані він опинявся тоді, коли океан і небо міняються місцями. Якась дивна сила вирвала його з цієї хитавиці й кинула на край пристані, до трапа.

— Аднана?!

Він не кликав, він запитував.

Вони стояли за п'ять кроків одне від одного, він — на краю пристані, вона на палубі, біля стерна, і ніхто з них не зважувався ступити на трап.

— Коли ти прийшла? — спитав капітан.

Вона приклала руку до грудей отим ніжним жестом, яким зачарувала його вперше:

— Я?.. Уже чотири дні тут…

— А як же ти перейшла океан?

Аднана скинула брови, здивована таким запитанням:

— Он на тому кораблі.

— А батько? Вона опустила очі:

— Він помер через тиждень, як ви пішли…

Дівчина замовкла під гнітючим тягарем, і Антон, не знайшовши інших слів, спитав:

— А пекарня?