— Ніколи, пане! — так гаряче вихопився юнга, що всі аж здивовано глянули на нього.

Антон помовчав трохи, потім, затинаючись, сказав:

— Але зараз, через два місяці, якщо ви справді вважаєте, що ми помилились, залишивши її в Марселі, то ми можемо спокутувати свою провину.

— Як, пане?

— Викличемо її каблограмою, і вона нас наздожене у Монтевідео або в Ріо-де-Жанейро.

— А це можливо? — спитав Герасім, силкуючись приховати радість. — Поки одержить каблограму, поки сяде на пароплав… А гроші?

— За гроші вона може не турбуватися. Банк видасть їй наші гроші у Марселі, а решта все буде значно швидше, ніж ви думаєте. Каблограму вона одержить наступного дня після відправки.

— Чудасія!

— Потім сяде на пароплав, і поки ми прийдемо в Монтевідео, вона вже буде там. Ну, добре! — підсумував капітан. — Прийдемо в порт, одразу пошлемо депешу в Марсель… А зараз — усі по місцях! Мігу, швидко підняти бразільський прапор!

Юнга миттю подався до щогли, присоромлений, що забув про свій обов'язок. А коли вже спускався, його вухо вловило якесь дзижчання — глибоке й безперервне.

Люди теж почули його — воно пересилювало далекий гул порту й рокіт моря.

— Що це таке? — спитав Ієремія.

Антон теж спантеличено прислухався до нього, аж раптом згадав книжку Дарвіна і все збагнув.

— Це лісові комахи, Ієреміє.

— Та невже комахи можуть здійняти отакий шум?

— Так, бо їх мільярди на кожному кроці в лісі. Звісно, в них голос не бугая, але коли їх збирається стільки…

— Ой лишенько! Це ж можна збожеволіти, якщо трохи поживеш тут!

За півгодини, коли годинник на митниці вибив дванадцяту, шхуна кинула якір у порту Пернамбуко, подалі від вантажних кораблів, так що її можна було сприйняти за яхту, яка плаває тільки для задоволення свого господаря.

Тільки-но корабель пришвартувався, капітан навіть не переодягнувшись, як це він робив завжди в новому порту, доручивши Герасімові владнати справи з медиком, з поліцією та з митниками, бігдем подався в контору порту. Однак його чекало розчарування: «Есперанса» не заходила в порт Пернамбуко, але — слава богу! — вона не значилась і в списку жертв корабельних катастроф.

Антон вирішив, що його друг іде до Байї, або до Ріо-де-Жанейро, або навіть до Монтевідео, не маючи потреби заходити в усі порти вздовж східного узбережжя Америки.