— Ой смереки мої, мої гордовиті горянські сестри!.. Ох лісе мій, лісе мій любий!..

І, примовляючи отак, голосом, що аж краявся від суму, плотогон гладив і цілував дерево, з яким разом він пройшов довгу дорогу, опускаючись дедалі нижче біля нього, аж поки став на коліна та так і завмер, обхопивши щоглу руками…

На тринадцятий день цієї муки, коли вже майже ніхто не міг триматися на ногах, капітан визначив, що «Сперанца» знаходиться майже на 26° на захід від Грінвіча, а це означало, що тут є постійна східна течія, бо інакше вони не пройшли б без вітру майже 180 миль.

Дрейф виніс їх майже на морський шлях, і хоч на горизонті поки що не було ні вітрила, ні диму, тепер уже не могла не трапитись допомога. Антон Лупан пожвавішав і вирішив підбадьорити й людей.

— Хлопці, нам треба протриматися ще день-два, і я клянусь вам, ми будемо врятовані!

— Пане! — сказав Герасім другого дня під обід. — Ідіть подивіться, що це таке! Коли були хмари, ми казали, що то кораблі. Цього разу я бачу хмари, бачу їх чітко, але, може, це корабель!

Закінчились міражі! Це були хмари, справжні хмари, вони пливли з півдня, затягуючи небо, готові вилитись на океан.

І коли через півгодини почався дощ, люди задерли голови, сміючись, плачучи, і, спраглі та щасливі, ковтали краплі води впереміш із сльозами.

— Тільки б він не перестав! — сказав Мігу, закинувши голову і заплющивши очі. Сорочка в нього була розстебнута на грудях, щоб дощ падав на виснажене тіло.

— Не турбуйся: коли він уже почав іти, то йтиме цілі дні! — заспокоював його Антон, сп'янілий від дощу, як і всі.

Негріле теж ловив дощові краплі, висолопивши язик.

— От бісів собака! — позаздрив Ієремія. — Він спритніший, ніж ми всі! Він своїм язиком за годину збере ціле відро води!

Дощ справді тривав багато днів. Вітер, який приніс його, повернувся на три градуси на південь, і капітан не мав анінайменшого сумніву, що це південний пасат, який часто переходить екватор, залітаючи в чужу зону. «Сперанца» пішла своїм курсом, на зюйд-вест, і знову долала понад сто миль на добу.

5 жовтня вранці в розривах хмар з'явилося сонце. Мігу встиг заміряти його, і розрахунки підтвердили, що шхуна саме цієї миті переходила екватор у точці 29-го меридіана на захід від Грінвіча.

За морськими традиціями, Ієремію, Крістю Бусуйка, Хараламба й Мігу, моряків-новачків, слід було б викупати в бочці з водою. Але оскільки дощ лив мов з відра, то ще одне купання зайве.

— Відтепер ви вже справжні моряки! — сказав Антон. — Ви подолали майже всі труднощі на морях і океанах…

— Як це майже всі, пане? — запротестував Хараламб. — Ми подолали бурю і шторм, піратів Безбородого, билися з маврами, стали на прю з арматаном, терпіли спрагу й спеку… Про які випробування ще…