— Запам'ятай, Герасіме, труд наш дасть свої плоди!. — повторив Антон, востаннє глянувши на берег, на гори, за вершинами яких уже не було невідомої території на Вогняній Землі.

Дихав слабенький зюйд-вест, і шхуна з реями на правому борту важко йшла протокою на захід. Аднана сиділа в узголів'ї Ісмаїла, а екіпаж усував збитки, завдані вогнем, — на щастя, це можна було зробити на ходу. Подекуди прогоріли дошки на палубі, згорів тент і мале вітрило, але в них було запасне.

— Ходіть тихше, не гупайте так! — шепотів Герасім.

Усі намагалися ходити навшпиньки, ніхто не гупав, але стерновий для годиться попереджав.

За коліном протоки стояв якийсь вітрильник.

— Гей, на «Сперанці»! — крикнули звідти. — Звідки йдете?

— Ми стояли на якорі тут, у протоці, за три милі звідси.

— А ви не бачили там високого чоловіка? Він висадився учора ввечері і чомусь не повертається.

— Вітрильник його?

— Ні. Мій. Він зафрахтував його на два місяці.

— Гроші вже одержали?

— Так.

— Тоді можете йти. Він просив передати, що сам вас знайде… Ви знаєте Ушуайю?

— Як свої п'ять пальців.

— Там є шпиталь або хоч лікар?

— Спитайте при місії доктора Йозефа. Він хоч і похмурий, але досить тямковитий. У нього є пілюлі, може робити уколи.

До Ушуайї вони прибули аж наступного дня пізно ввечері.

Доктор Йозеф, якого знайшли в мурованій каплиці і привели до недужого, зняв шапку, побожно перехрестився повільними жестами смиренного монаха й підійшов до Ісмаїла.

— Рана в плечі, добре! Зараз подивимось, куля засіла там чи вилетіла через лопатку. Добре, добре! Кість не пошкоджена, добре! Ох, а тут гірше, грудна порожнина продірявлена, куля ввійшла в грудну кістку, але відхилилася вбік, добре, інакше зачепила б серце, — він не харкає кров'ю? — легені цілі, яке щастя! Ага, ось ще одна рана, в лівому коліні… Але що трапилось? Я ще в житті не бачив так подірявленої людини!

Оглянувши коліно, доктор спохмурнів, але тільки на мить, бо вже наступної миті його обличчя знову набуло ясного й благочестивого виразу.