Піроги алкалуфів відчалювали від берега, розтягнувшись на воді вервечкою вогнів…
Коли Герасім, Ієремія, Хараламб, мокрі, задихані, піднялися на борт, Ісмаїл на колінах виливав останнє відро на вже погашений вогонь. Пахло димом, горілим деревом, а ще полум'яніла на палубі його власна кров.
Ісмаїл якось вибачливо глянув на товаришів і впав.
Стерновий нагнувся до нього.
— Ісмаїле! Друже мій! — простогнав він, беручи його на руки.
У лісі завиднілися нові вогні. Невдовзі почулися крики, і Хараламб здригнувся, упізнавши їх:
— Наші! Герасіме, я беру шлюпку і йду до них!
Ісмаїл злякався: капітан повертався в найнепідходящий час. Серце, наскільки воно ще було живе в ньому, впало. Він підняв руку й зробив знак стерновому, щоб той нахилився до нього.
— Герасіме… — слова давались йому важко. — Не говорити капітан… — він показав рукою на корму, — не говорити… що я спати на його койка…
Голова його впала на бік, він знепритомнів.
РОЗДІЛ XXXII ВІДВАЖНИЙ ІСМАЇЛ
ВІДВАЖНИЙ ІСМАЇЛ
«Сперанца» підняла якір одразу ж, тільки-но почало світати. То сям, то там ще диміли хати — усе, що залишилось від селища алкалуфів.
— Пішла намарне наша робота, пане! — пригнічено сказав стерновий.
— Ні, Герасіме, наш труд відродиться. Алкалуфи втекли, розсипались по островах, по лісах і, може, блукатимуть так ще дуже довго. Та коли мине страх, коли їм допече мороз, восени, я певен, вони знову зберуться й почнуть хазяйнувати. Наші сокири залишились у них, а дерева в лісі досить.
І справді, мандрівники, які потім ішли протокою Бігл, бачили на захід від Ушуайї селище з дерев'яними хатами, зведеними у якийсь незвичайний для цих місць спосіб, але ніхто так і не зміг розгадати цієї загадки.