Півдня дороги за течією струмка привели його в долину ширшого потоку, і Смок вирішив, що ця річка і є Макквещен. Тут він підстрелив лося й знов навантажив на кожного собаку по п'ятдесят фунтів м'яса. Звернувши на Макквещен, він натрапив на втерту стежку, хоча зверху слід санок і припорошило м'яким снігом. Смок розміркував собі, що, мабуть, на Макквещені існує два табори, а оце сполучний шлях поміж ними. «Один з цих таборів, і то саме нижній, напевне Дві Хатини», — подумав собі Смок і вирушив річкою вниз.

Було сорок градусів під нулем, коли Смок отаборився на ніч, і, засинаючи, він усе сушив собі голову, що то за люди віднайшли ці Дві Хатини і чи дістанеться він до них завтра. Тільки-но почало благословлятися на світ, як Смок знову вирушив притрушеною стежкою, втоптуючи лижвами сніг для собак.

І тут на вигині річки Смока спостигло несподіване. Він почув його і відчув воднораз. З правого берега пролунав постріл, і куля, продірявивши Смокові парку та вовняну куцину, змусила його враз обернутися. Він заточився, силкуючись утримати рівновагу на лижвах, і почув, як просвистіла друга куля — цей раз не влучивши. Смок як стій пірнув у сніг і покрався за сотню футів до лівого берега під захисток дерев. Ще пролунали постріли, і Смок гостро відчув, як йому по спині потекло щось тепле й липуче.

Він з собаками видерся на берег і заховався серед дерев та чагарів. Там він скинув лижви, випростався й обережно виглянув. Нікого не було видно. Переслідник, певне, занишк між дерев на тому боці.

Минуло з півгодини, і Смок промурмотів собі:

— Ще трохи зачекаю, і як нічого не станеться, доведеться вилізти й розкласти вогонь, щоб не відморозити ноги. А ти б як повівся, Жовтомордий, коли б оце лежав і замерзав на морозі, і знав, що на тебе чигають з рушницею?

Він скрався трохи назад, утоптав біля себе сніг і заходився тупцяти на місці, щоб зігріти ноги. Отак збігло ще півгодини, і тоді почулися санні дзвіночки. Визирнувши, він угледів санки, що вигулькнули внизу по течії з-за коліна річки, і при них одного чоловіка з напрямною жердиною в руках. Смок збентежився — це ж бо була перша людина, яку він здибав за три тижні мандрів. Наступна його думка була про того негідника, котрий ховався на протилежному березі.

Смок застережливо свиснув із своєї засідки. Подорожній не почув і мчав далі. Смок свиснув голосніше. Чоловік спинивсь, обернувся і побачив його в ту саму мить, коли пролунав постріл. Тоді Смок і собі випалив у той бік. звідки долинув постріл. Куля з протилежного берега влучила незнайомця. Заточуючись, він підступив до запрягу і витяг рушницю з-під ремінців на санках. Поки він силкувався прикласти зброю до плеча, тіло його поволі осідало на санки. А тоді, вистріливши навмання, він простерся горілиць, так що Смокові видно було тільки його ноги та живіт.