Тим часом Смок, сидячи на лежанці в кутку кімнати, наслухав таку тиху розмову Брека з одним таборянином.

— Чи не продасте ви п'ятдесят фунтів борошна? — питався Брек.

— У вас не вистачить піску на мов борошно, — була відповідь.

— Я дам дві сотні.

Чоловік покрутив головою.

— Даю триста. Триста п'ятдесят.

Нарешті, на чотириста чоловік погодився й запросив Брека до себе одважити піску. Вони обидва вислизнули надвір, а по кількох хвилинах Брек вернувся вже сам.

Гардінг саме свідчив про вчорашні події, коли двері прочинилися і в шпарині Смок побачив того чоловіка, що продав борошна. Він виразно кивав одному з юрби, і той підвівся зі свого місця біля грубки й рушив до дверей.

— Куди ти, Семе? — стримав його Шенк Вілсон.

— Я на хвильку, — відповів Сем. — У мене справа.

Смокові дозволили ставити запитання свідкам, і тільки-но почав він допит Гардінга, як знадвору почулося повискування собак і рип санок. Один з присутніх визирнув У двері.

— Сем з компаньйоном помчали стежкою в бік Стюарту, — доповів він.

З півхвилини усім наче заціпило, вони тільки значливо перезиралися, пройняті збентеженням. Крайчиком ока Смок загледів, як перешіптувалися Брек з Люсі та її чоловіком.

— Давай далі, — гостро кинув Шенк Вілсон Смокові. — Кінчай уже допитувати! Ми знаємо, ти хочеш довести, що не обшукали того берега. Свідок цього не заперечує. Ми також. Бо в цьому не було потреби. Адже на той берег не було жодного сліду! Сніг з того боку був незайманий.

— Але ж чоловік на тому березі таки був, — твердив своєї Смок.

— Не замилюй нам очі, хлопче. Нас не так багацько на Макквещені, і всіх ми вже допитали.

— А хто був той чоловік, якого ви прогнали з табору два тижні тому? — несподівано запитав Смок.

— Алонсо Мірамар, мексіканець. Але до чого він тут приходиться, отой пропащий злодюжка?

— Та до того, що ви його не допитували, містере суддя.