— Вбивця стріляв і в мене. Його куля дряпонула мене в плече. Переконайте їх відкласти суд, поки хтось піде обстежить той берег, де був причаївся вбивця.
— Марна річ. Їм досить свідчень Гардінга й тих п'ятьох французів. Та й вони ще нікого не вішали, і їм кортить цього. У них же тут нуднувате життя. На щось путнє вони досі не натрапили, а шукати озеро Несподіванок набридло. На початку зими вони ще пускалися були в мандри, а тепер і це облишили. До того й скорбут з'явився, тож вони дуже розлючені.
— А тут саме я нагодився, — докинув Смок. — А як це ви, Бреку, опинилися в цій ватазі?
— Я запаколив кілька ділянок на Індіянці, залишив там своїх компаньйонів, а сам подався вгору Стюартом шукати Дві Хатини. Тут мене не прийняли, і я осів трохи вище по Стюарту. А вчора прибув сюди по харчі.
— Що-небудь знайшли?
— Та не дуже. Зате винайшов гідравлічний пристрій, що може знадобитися, коли ця країна оживе. Щось наче драга, щоб промивати золото.
— Заждіть хвильку, — урвав його Смок. — Дайте-но я подумаю.
Чуючи в тиші хропіння поснулих, він обмірковував якусь ідею.
— Бреку, вони розкривали мої клунки?
— Я бачив, як два ваших клунки знесли до Гардінгової хатини.
— Знайшли вони там щось?
— М'ясо.
— Добре. А ви пошукайте парусиновий клунок, перев'язаний оленячими пасками. Там кілька фунтів самородного золота. Такого ви ще не бачили, та й ніхто не бачив у цій країні. Так от що ви зробите. Слухайте.
За чверть години Брек, діставши від Смока докладні інструкції і встигши за цей час відморозити пальці на ногах, відійшов геть. Смокові через надмірну близькість до щілини також прихопило щоку й носа, і він півгодини тер їх об коца, аж доки жар і щем у крові запевнили його, що небезпеки вже немає.
VI
VI
— Мені й так ясно. Це він, безперечно, вбив Кайнеда. Учора ми чули всі подробиці. Яка потреба знову це перебирати? Я голосую — винен.
У такий спосіб почався суд над Смоком. Промовець, дебелий чолов'яга із Колорадо, прикро образився, коли Гардінг відхилив його пропозицію, сказавши, що судова процедура має пройти як належиться, і висунув кандидатом на суддю й голову зборів Шенка Вілсона. Всі мешканці Двох Хатин мали бути за присяжних, а єдину жінку, Люсі, коротко передискутувавши, позбавили права голосу.