— І ви хочете, щоб я вихопився проти них, так наче з кущів.

— А так. У цьому є своя перевага. На вас мало зважатимуть. Вас же й досі вважають за чечака. Ви ще й року тут не прожили. Вас помітять, лише коли ви їх випередите зворотною дорогою.

— Тобто я маю вихопитись наперед на підході до Доусона, так?

Вона кивнула й додала поважним тоном:

— Пам'ятайте, якщо ви не виграєте займанки на Моно, я повік не прощу собі тої витівки на струмку Індіянки. І вже коли хтось і може тут взяти гору над старожитцями, то тільки ви.

Але ж як вона це сказала! Тепла хвиля обгорнула Смокові серце. Мимоволі він пильно й значуще глянув на дівчину, і, коли на мить їхні погляди стрілися, в її погляді він, здавалося, прочитав щось далеко важливіше, аніж займанка Сайреса Джонсона, яку той не встиг зареєструвати.

— Добре, — промовив Смок. — Я виграю ці гони. Радісний спалах в її очах неначе обіцяв винагороду більшу за все золото ділянки на Моно. Смок відчув, що вона шукає під обрусом його руку. Міцний потиск дівочих пальців хлюпнув на нього другою теплою хвилею.

«Але якої заспіває Куций?»-несподівано подумав Смок, випускаючи її руку. Мало не ревниво він позирнув на фон Шредера та Джонса. Невже їх і досі не привабила ця чарівна дівчина, що зараз сидить поруч нього?

Вона вже говорила якусь хвильку, коли він прочнувся з задуми:

— Отож, бачите, Арізонець Біл — білий індіянин. Здоровань Олаф — ловець ведмедів, владар снігів, могутній дикун. Він витриваліший за будь-якого тубільця і знає життя серед дикої природи та морозу.

— Про кого це ви? — устряв у розмову капітан Консадайн.

— Про Здорованя Олафа, — відказала Джой. — Я саме розповідаю містерові Беллю, який з нього добрий мандрівець.

— О так, — низьким голосом зауважив капітан. — Здоровань Олаф — найславніший погонич на Юконі. На снігу та кризі тут йому немає рівних. Дев'яносто п'ятого року він доставив урядову пошту після того, як два кур'єри замерзли на Чілкуті, а третій провалився в ополонку на Тридцятій Милі.

III

III

Смок посувався до ручаю Моно повагом, щоб не стомити собак перед зворотною дорогою. А крім того, треба було роздивитися кожну милю стежки і позначити ті місця, де він змінюватиме запряги. На те видовисько висипала така сила люду, що всі сто десять миль скидалися на суцільне селище. Раз у раз траплялися стоянки з собачими підставами для перегінців. Фон Шредер, що брав участь у гонах лише задля спортивного інтересу, мав принаймні одинадцять запрягів, тобто свіжий запряг на кожні десять миль. Арізонець Біл задовольнився вісьма, а Здоровань Олаф, як і Смок, — сімома запрягами. Опріч них до перегонів готувалося ще понад сорок чоловік. Адже шмат у мільйон доларів навіть на золотодайній Півночі випадає не щодня. Собак постягувано з цілої країни. Жоден пес, примітний бігою чи витривалістю, не залишився поза увагою. Ціни на них подвоїлися і почетверилися, коли розпалився скажений ажіотаж.