— Краще послухайте моєї ради — їдьте вниз Стюартом і на Юкон. Ця зграя буде у нестямі, коли повернеться, знайшовши там замість золота лиш мій гідравлічний пристрій.

Смок засміявся й похитав головою.

— Ні, Бреку, я не можу покинути цей край. У мене тут справи. І то поважні. Хочете вірте, хочете ні, але я знайшов озеро Несподіванок. Оце золото — звідти. До того ж я мушу зачекати на свої собаки. Я знаю, про що кажу. Десь на тому березі приховується чоловік, що повистрілював у мене майже всі свої набої.

За півгодини Смок, що саме уминав з великої миски смажену лосятину та посьорбував з великого кухля каву, почув гомін надворі й зірвався з місця. Люсі прочинила двері.

— Добридень, Спайку й Методі! — привітала вона двох припалих памороззю чоловіків, що нахилилися над своїми санками.

— Ми щойно з Горішнього табору, — озвався один з них, коли вони втягли до хати щось довге й загорнене в хутро. — А оце ми здибали на дорозі. Мабуть, він уже готовий.

— Покладіть його на лежанку, — сказала Люсі.

Жінка підійшла і відкинула хутро, відкривши посиніле й порепане від морозу лице, таке схудле, що на ньому виділялися тільки великі та непорушні чорні очі.

— Та це ж Алонсо! — скрикнула вона. — Помирає з голоду, бідолашний.

— Оце і є чоловік з того берега, — півголосом сказав Смок Брекові.

— Ми знайшли його біля криївки з харчами, — пояснив один із прибульців. — Либонь, чи не Гардінгова криївка. Він їв сире борошно та мерзлу грудинку, а коли ми брали його, кричав і пручався, наче підстрелений яструб. Гляньте на нього — він геть виголоднів і замерз. Йому три чисниці до смерті.

Через півгодини, коли обличчя небіжчикові запнули хутром, Смок звернувся до Люсі:

— Якщо ваша добра ласка, місіс Пібоді, то я з'їв би ще шматок лосятини. Вріжте побільше та не дуже засмажуйте.

ГОНИ

ГОНИ

І

І