— У тім-то й річ, що потрібні, — жалібно сказав Паливода.
— Тоді викладай дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів, і якщо я неправильно полічив, то з мене чарка.
— А що як ці яйця ні на що не придадуться? — заперечив Паливода. — Що як міс Ерол вони вже набридли?
— Як на мене, міс Ерол варта таких грошей, — спокійно докинув Смок.
— Таких грошей! — Паливода аж схопився на ноги в пориві красномовства. — Та вона варта мільйона доларів! Варта всього, що я маю! Варта всього клондайкського золота! — Він сів і заговорив уже спокійніше. — Але це не підстава, щоб мені бухнути десять тисяч на один її сніданок. Слухайте, я маю таку пропозицію. Позичте мені дві-три дванадцятки яєць. Я віддам їх Славовичу. Він піднесе їй їх від мого імені. Вона не всміхалася до мене вже сто років. Якщо ці яйця подарують мені її усмішку, я заберу у вас усю партію.
— І ти підпишеш на таких умовах контракт? — по-спішився Смок: він-бо знав, що Люсіль Ерол усміхнеться!
Паливоді на мить аж мову відібрало.
— Вам тут, я бачу, пальця в рот не клади, — сказав він ущипливо.
— Ми ж тільки пристаємо на твою пропозицію, — відповів йому Смок.
— Ну, гаразд, беріть папір і пишіть свої умови! — сердито вигукнув Паливода, загнаний у глухий кут.
Смок одразу ж склав документ, згідно з яким Паливода зобов'язувався сплатити по десять доларів за кожне запропоноване йому яйце, в разі, коли дві дванадцятки, видані йому авансом, сприятимуть його примиренню з Люсіль Ерол.
Паливода вже взяв перо, та раптом затримав піднесену руку в повітрі.
— Стривайте, — сказав він. — Якщо вже я купую яйця, то вони мають бути свіжі.
— На Клондайку несвіжих не буває, — пирхнув Куций.
— А все-таки за кожне тухле яйце ви повертаєте мені десятку.
— Авжеж, — погодився Смок. — Це справедливо.
— І кожне тухле яйце, яке ти повернеш, я з'їдаю, — оголосив Куций.
Смок вставив у к<антракт слово «свіжі», Паливода похмуро підписав документа, взяв цеберко з пробними двома дванадцятками, натягнув рукавиці, кинув: «Бувайте, грабіжники!» — і вийшов з хатини, хряснувши дверима.