Смокові ще ніколи не освідчувалася жодна жінка, і він розгубився. А втім, це було більше ніж освідчення. Во-на-бо й сумніву не мала, що він відповість їй взаємністю. Для неї все це було так просто й ясно, очі її сяяли такою ніжністю, що Смок лише дивувався, чому вона ще не обняла його й не схилила голову йому на плече. Та потім він зрозумів, що хоч вона й не приховує свого кохання, любощі закоханих їй не знайомі. Дикуни не знають їх. Їй ніде було такого навчитися.

Смок слухав її лопотіння, щасливу пісню її кохання, і ніяк не міг зважитися сказати дівчині гірку правду. Але, може, скористатися з її останніх слів?

— Послухайте-бо, Лабіскві, — почав він. — Чи певні ви, що Чотириокий розповів вам усю історію кохання Паоло й Франчески?

Вона сплеснула руками й засміялася, радіючи, як людина, чиї сподівання справдилися:

— Тож це ще не все?! Я так і знала, що це ще не все про кохання! Я багато думала, відколи розпалила своє багаття. Я…

Але тут крізь завісу снігопаду до багаття вийшов Снас, і слушну нагоду Смок утратив.

— Добривечір, — непривітно буркнув Снас. — Ваш приятель завдав нам клопоту. Я радий, що у вас виявилося більше здорового глузду.

— Може, ви скажете мені, що саме сталося? — спитав Смок.

Снас криво посміхнувся — білі зуби блиснули в прокуреній бороді.

— Авжеж, скажу. Ваш приятель убив одного з моїх людей. Той нікчема Маккен підвів руки догори після першого ж пострілу. Йому більше вже ніколи не закортить тікати. А вашого приятеля ловлять у горах мої мисливці — і вони впіймають його. До Юкону йому не дістатися. Ви ж віднині спатимете біля мого багаття. І з мисливцями більше не будете ходити. Я сам вас стерегтиму.

VIII

VIII

Перебравшись до Снасового багаття, Смок потрапив у скрутне становище. Тепер він бачився з Лабіскві частіше, ніж коли. Її щире, ніжне й невинне освідчення в коханні було для нього справжньою мукою. Вона дивилася на нього закоханими очима, і навіть поглядом своїм пестила його. Знову й знову він набирався духу, щоб розповісти їй про Джой Гастел, але все не наважувався й кляв себе за боягузтво. І найгірше було те, що Лабіскві така чарівна. Він не міг не милуватися нею, і хоч почував гризоту за кожну хвилину, проведену з нею, та все ж які це бували приємні хвилини! Вперше в житті перед ним розкривалася жіноча душа — і така чиста була душа Лабіскві, така неймовірно наївна й невинна, що Смок читав у ній, як у розкритій книжці. Вся одвічна жіноча доброта була в цій дівчині, незіпсованій умовностями й фальшем цивілізованого життя. Не раз він згадував Шопенгауера [23] і переконувався, що похмурий філософ помиляється. Пізнати жінку, як Смок пізнав Лабіскві, означало зрозуміти, що всі жінкофоби — це неповноцінні люди.