Потім він оглянувся довкола, щоб визначити, де стоїть «Енні Майн». Вона стояла на якорі за добру милю від берега, і в темряві не легко було зорієнтуватися, куди пливти.

Найперше він розгледів яскраве гроно ліхтарів. То, як він знав, міг бути тільки військовий корабель. Напевно, американський крейсер «Ланкастер». «Енні Майн» мала стояти десь за ним, трохи ліворуч. Але ліворуч він ясно розрізнив три ліхтарі близько один від одного. То не могла бути шхуна.

На мить він завагався. Повернувшись на спину й заплющивши очі, він силкувався відновити в уяві картину розташування гавані так, як він бачив її вдень. Тоді задоволено пирхнув і рушив далі. Ці три ліхтарі горіли, мабуть, на великому англійському пароплаві. Значить, шхуна десь між цими трьома ліхтарями та «Ланкастером». Елф довго й пильно видивлявсь: якраз там, де він і сподівався, справді-таки жеврів, дуже низько й ледь помітно, один ліхтар — якірний ліхтар «Енні Майн».

Гарно було йому пливти під зоряним небом. Повітря було тепле, як вода, а вода — мов молоко щойно з-під корови. В роті Елф відчував її приємний солонуватий смак, вона лоскотала в тіло, і рівні удари серця, глухі й сильні, сповнювали його радістю життя.

Отже, та подорож уплав тішила його, і минула вона без ніяких пригод. Праворуч від нього лишився «Ланкастер», ліворуч — англійський пароплав, і невдовзі перед ним неясно забовваніла «Енні Майн». Учепившись за мотузяну драбину-трап, що звисала з борту, він нечутно видерся на палубу. Там не видно було ні душі, тільки блимало світло в камбузі. То, як він знав, капітанів син, що чергував вахтовим на стоянці, варив собі каву. Елф зійшов на бак й спустився в кубрик. Уся команда хропла по койках. Парня в тісному приміщенні здалась Елфові нестерпна, і він, натягши на себе тонку бавовняну сорочку та штани з цупкої індійської тканини, взяв під пахву укривало та подушку, вийшов на палубу й умостився на півбаку.

Ще не встиг він задрімати як слід, коли його розбудив стук човна об борт шхуни та чийсь голос, що гукав вахтового. То був поліційний човен, і схвильована розмова, що відбулася після цього, неабияк потішила Елфа. Звичайно, капітанів син упізнає одежу. Вона належала Елфові Дейвісу, одному з матросів шхуни. А що сталося? Ні, Елф Дейвіс не вернувся на борт. Він десь на березі. Його немає на березі? Тоді він, мабуть, утопився. Далі лейтенант і капітанів син заговорили водночас, і Елф уже нічого не міг дібрати. Потім Елф почув, як вони удвох пройшли до кубрика й підняли всю команду. Матроси сонно бурчали й казали, що Елфа Дейвіса в кубрику немає. Тоді капітанів син почав обурюватись на йокогамську поліцію та її порядки, а лейтенант, виправдовуючись, посилався на правила та розпорядження.