— Бачте, — сказав управитель. Він пригадав Дена Калена, навіть не заглядаючи до облікових книжок, — у нас правило не допомагати поденникам, і ми для нього нічого не можемо зробити.

І вони нічого й не зробили, навіть не написали листа з проханням прийняти Дена Калена до лікарні. А в Лондоні не так дуже й легко потрапити до лікарні. У Гемстеді, якби він і пройшов лікарську комісію, минуло б добрих чотири місяці, перше, ніж його поклали б, — така там довга черга. Швець, нарешті, влаштував його до Уайтчепелського шпиталю і часто відвідував старого. Тут він скоро зрозумів, що Ден Кален перейнявся загальним переконанням, ніби його, як і кожного безнадійного, хочуть спровадити на той світ. Висновок, слід визнати, цілком слушний, якщо зважити, що Дена Калена цілих десять років ревно «муштрували»! У нього виявили хронічний нефрит і примушували випрівати, щоб зігнати жир з нирок, але старий твердив, що потіння тільки прискорює його смерть; адже нефрит — це якраз виснаження нирок, який уже там жир зганяти! Лікар просто бреше. Це розгнівало лікаря, і він дев'ять днів не підходив до хворого.

Потім його ліжко поставили так, що ноги були вище голови. Одразу ж усе тіло набрякло від водянки, і Ден Кален твердив, що це зроблено навмисне, аби перегнати воду з ніг у тулуб і доконати його швидше. Він зажадав, щоб його виписали, хоч йому казали, що він навіть сходами не зійде; проте, ледь живий, він сяк-так дошкандибав до шевцевої майстерні. Тепер, коли я пишу ці рядки, він помирає в шпиталі Товариства тверезості, куди вірний друг-швець помістив його ціною неймовірних зусиль.

Бідолаха Ден Кален! Джуд Непомітний[42], що тягся до знання, вдень тяжко працював тілом, а вночі схилявся над книжкою; мрійник і мужній борець за Ідею; безстрашний речник людської свободи, якому під кінець, однак, забракло духу, щоб стати над оточенням, що душило його. І ось він, цинік і песиміст, конає в палаті для злидарів. «Смерть того, хто міг би стати мудрецем, а не став, — ось що я називаю трагедією».

Розділ XIV НА ЗБИРАННІ ХМЕЛЮ

Розділ XIV

НА ЗБИРАННІ ХМЕЛЮ

Трудівник настільки відірвався від землі, що коли доходить до врожаю, в усьому цивілізованому світі село залежить від міста. Тоді, як стигле багатство полів осипається намарно, земля кличе назад зігнаний колись із неї вуличний люд. Та в Англії він повертається не як блудний син, а все як вигнанець, волоцюга і парія. Сільські браття зустрічають його підозрою та зневагою, і спить він по в'язницях і нічліжках чи попідтинню, а живе так, що не доведи господи.