«А ще люди!..» — хотілося гукнути Тайді назустріч оцій тримовній орді проти однієї дівчини так, щоб весь світ почув. Та в цю мить побачила далеко-далеко ліворуч фашистських солдатів. У неї задерев'янів язик: багато солдатів на тім крилі ворожої атаки. Та ось з'явилися і ті, що йшли у центрі з автоматами і карабінами наперевіс. Тут же й рвалися з поводів дві величезні вівчарки. Собаки тягли своїх мисливців до густого ялинника, звідки хвилину тому прибігла сюди, під повалену бураном розкішну ялину, яка ще не вся всохла, бо впала недавно, та й частина коріння залишилася у грунті. Так доведеться і їй, Тайді, вмирати поступово від одної, потім від другої кулі. А може, й одразу. Тільки ні. Фашистам вона потрібна як цінний «язик»…

«Люди! Люди! Та хіба ви люди?» — як присуд фашистським карателям, вигукнула Тайда в думці. Вона була то у відчаї, то свідомість умить, блискавично ставала ясною, як оте небо сьогодні над Курземе.

«Люди! Люди!.. Ви прийшли, щоб мене знищити за те, що я хотіла скорішого вигнання гітлерівських вояків з рідної латиської землі. Хотіла остаточної перемоги Червоної Армії у цій війні, хотіла миру, миру і щастя для людей. А хіба ж ви люди? Ви гірші отих собак!..»

Кільканадцять автоматів раптом застрочило поверх ялинника, збиваючи вершинки тендітних деревець. Карателі були переконані, що Тайда у зеленій гущавині, куди так несамовито тягли пси своїх провідників, а за ними й цілу зграю межа кеті. Тайда цих пізнала по шинелях і айзсаргських картузах. Ще кілька секунд, і карателі збагнуть, що її там нема, кинуться сюди. Тайда розігнула лівою вусики кільця і висмикнула чеку. Потримала мить, а потім, трохи підвівшись, жбурнула «лимонку» до ялинника. Там уже зібралося з півсотні солдатів і поліцейських. Пролунав могутній вибух. Сотні осколків випорснули з металевої кулі, коли граната ще не встигла впасти. Так міг кидати тільки досвідчений солдат. «А Короп казав: баба!» — встигла подумати Тайда і розігнула вусики другої «лимонки». По ній уже стріляли з автоматів, і вона змушена дати відповідь довгою чергою.

Тайді байдуже, скільки падало поблизу карателів і чому вони падали: від її куль чи від страху бути вбитими. Багато з них не підводилися ні біля густого ялинника, ні між соснами.

Град куль лопотів і біля неї, і над нею. Тайда розуміла, що їм вона потрібна живою, у гіршому випадку — пораненою. Однак своє життя вона віддасть карателям ціною багатьох життів їх самих.

Тайда стріляла з короткими паузами. Один ріжок валявся порожній. У цей час фашисти кинулися до поваленої ялини. Тайда висмикнула кільце і кинула другу гранату. Рвучко нахилила голову. Граната впала недалеко. В цю ж мить встигла вставити новий диск у ППС. Пролунав ще вибух. З лівого флангу вибігло кільканадцять солдатів. На них і спрямувала вогонь парашутистка.