У п'ятнадцятому році Юргенс познайомився з сином власника мануфактурного магазина Раджимі. Рухливий і завзятий, він ще тоді сміливо і безкарно проводив через кордон і назад контрабандистів. Раджимі допоміг Юргенсу втекти з полону. Діставши листа одного з сановників бухарського еміра до купців у Кабул, він повів Юргенса шляхом, уже пройденим такими ж втікачами значно раніше.

Юргенс добре пам'ятає цей шлях. Пам'ятає темну ніч, швидку і примхливу Аму-Дар'ю… Каюк, переправу, афганський берег… Прикордонний пункт… Ночівлю і перехід до міста Мазар-І-Шеріф. Ночували в напівзруйнованих караван-сараях. Грязюка, сморід, тіснота, паразити… Сухі коржі, шовковиця, урюк, кок-чай…

У Мазар-і-Шеріфі відпочивали дві доби, потім, у супроводі двох конвоїрів, взяли напрям на Кабул, через Таш-Курган і Кундуз-Дар'ю.

Камінна пустеля, скелясті стіни, провалля й міжгір'я, підйоми і спуски, дика, невідома природа Гіндукуша — і, нарешті, перевал, який підняв їх на висоту трьох з половиною тисяч метрів…

І тільки на підході до міста, назва якого в перекладі означає «квітка весни», стало веселіше на душі: вздовж дороги появилися розкішні фруктові сади й виноградники.

З Раджимі Юргенс розлучився в Кабулі. Минуло тридцять років, і ось вони зустрілися знову.

«Так, Раджимі — вірна людина, — ще раз подумав Юргенс і почав роздягатись. — З ним не пропадеш».

IX

Юргенс і Раджимі сиділи на веранді, густо обплетеній хмелем. Вечоріло. З подвір'я линув запах м'яти й тютюну.

— Скоро осінь, — раптом сказав Юргенс, порушуючи ділову розмову.

Раджимі здивовано глянув на нього, трохи звів брови, зморщив лоб, але промовчав.

— Ви пам'ятаєте ту осінь у Кабулі?

— Пам'ятаю, — не розуміючи, до чого веде співбесідник, відповів Раджимі.

Він чекав, що скаже про осінь у Кабулі Юргенс, але той раптом заговорив про інше:

— То чому ж вас турбує Абдукарим?

— Він підозріло себе поводить.

— Тобто?

— Саткинбай хвилюється, боїться зради. Він уже двічі доповідав про нього.