— Який нам потрібен? — перебив Заволоко.

— Цілком вірно, — підтвердив Раджимі.

Казімір Станіславович енергійно підвівся з качалки і відштовхнув її ногою.

— То це ж напрочуд вдало! — сказав він.

— Я теж так подумав, — ствердив Раджимі, улесливо посміхнувшись, — а тому й повідомив, що мета може бути досягнута.

Заволоко заходив по кімнаті.

— Ну, і що за один цей… як ви його назвали?.. — Заволоко нетерпляче поляскав пальцями.

— Мейєрович, — підказав Раджимі.

— Так, так… Що він являє собою?

Не поспішаючи, Раджимі поважно і спокійно розповів, що в минулому Мейєрович був агентом зінгерівської фірми, бував за кордоном у різних країнах. Зі встановленням радянської влади працює в господарських організаціях, а з деякого часу став комерційним директором машинобудівного заводу.

— А його погляди? — поцікавився Казімір Станіславович.

— Він безпартійний. Ніколи ні в якій партії не був. Ділок, програє величезну кількість грошей в карти і, звичайно, не з своєї зарплати.

— Якого віку? — спитав Заволоко.

— Точно не скажу, але, в усякому разі, молодший від мене і трохи старший за вас.

— На який строк ви позичили гроші?

— На два місяці.

— Коли строк закінчується?

— Два дні, як закінчився.

— А ви певні, що гроші потрібні саме йому, а не дружині?

Раджимі приклав руку до серця і схилив голову.