— І це каже старий контрабандист Довгі ноги?

— Вони в мене стали короткими… Я знайшов собі нове життя і про старе не хочу згадувати.

— Боїшся? — посміхнувся Раджимі, встав і причинив двері.

— Ні, не боюся, — спокійно відповів господар, — і двері можеш не зачиняти. Всі знають, ким був Убайдулла і ким його зробила радянська влада… І спасибі їй, що вона багато чого простила Убайдуллі і дозволила жити в рідному гнізді! І тільки зла людина може дорікати Убайдуллі старими гріхами. А я злих не боюся, на злих я сам злий.

Раджимі зрозумів, що зробив невірний крок, і швидко змінив тактику. Він знав добрість Убайдулли і прикинувся нещасним.

— Так, — промовив він, зітхаючи, — усі відвертаються від давніх друзів… Хоч здихай на дорозі, як бездомна собака!

Убайдулла подивився на Раджимі, на його старий, зношений халат і відчув жаль до цієї людини, з якою провів разом немало днів.

— Скажи, чим допомогти, і Убайдулла простягне руку другу.

Раджимі замислився.

— У мене немає іншого прохання. Я повинен піти на той бік, тут мені кінець.

— Чого ж так? — співчутливо запитав Убайдулла.

Раджимі знову зітхнув:

— Кінець.

Піймавши співчутливий погляд Убайдулли, Раджимі почав вигадувати історію:

— Я давно, як і ти, кинув стару справу, тримав перукарню, жив спокійно. Але знайшлася зла людина, яка знала мене раніше, і повідомила куди слід. Три дні тому мене викликали в міліцію і почали розпитувати. Спочатку обережно, натяками, але я зрозумів, до чого це приведе. Тієї ж ночі я втік з міста. Ховався, як міг, спав у чайхані, в степу і нарешті добрався до тебе… Виручи, Убайдулла, це моє останнє прохання!

Убайдулла поклав руку на плече Раджимі:

— Ти помиляєшся, Кіїк… Минулого, звичайно, не зітреш, як пилюку з каменя, але за нього тебе не покарають. Я теж носив контрабанду, теж робив погане. Та коли мене спитали, я все розповів, і мені простили. Тепер у мене легко на душі… Легко…

«Трухлява душа! — зі злістю подумав Раджимі. — його не повернеш назад. Краще піти…». Він стиснув голову руками.

Це розчулило Убайдуллу.

— Друже, — сказав він м'яко, — не муч себе. Я завжди робив так, як ти хотів, а тепер послухай мене.